Дидактичний матеріал для реалізації методичної проблеми

9 клас. Тема: Складнопідрядне речення.

Соціокультурна змістова лінія: я і рідна мова

Тематика тексту: «Розвиток української мови»

Мовна змістова лінія: «Складнопідрядне речення, його будова

ізасоби зв’язку»

Найбільша таємниця у світі

Багато є таємниць у світі, і одна з найбільших з-поміж них – мова. Здається, ми знаємо якесь слово, немовби розуміємо його. Проте все, що закладено в нього упродовж віків, нерідко не можемо повною мірою видобути. Потрібно докласти чимало зусиль, щоб заховане в слові постало перед нами в усій красі, глибині й неповторності.

З раннього дитинства і до глибокої старості людина невіддільно пов’язана з мовою. Це єдине знаряддя, що возвеличує людину над світом, робить її нездоланною в пошуках істини. Розпочинається прилучення дитини до краси рідної мови з милих бабусиних казок і материнської колискової пісні. Кожен день дає нам урок пізнання. І завжди, і скрізь наш учитель – мова.

Усі діяння наші, думи і сподівання закріплюють у слові. Слово – наше найзіркіше око, наймогутніша сила. Через слово людина пізнає те, що недоступно було б безпосередньому сприйманню. У цьому дивовижному дзеркалі відображається весь світ. У слові постають перед нашим зором сторінки давньої історії і здобутки майбутнього. Промовляють до нас високі снігові вершини гір, водоспади Америки й Африки, льодові пустелі Арктики, глибінь космосу. Стають зримими найдрібніші частинки Всесвіту.

За допомогою слова ми проникаємо в думки і почуття, які хвилювали людей за тисячоліття до нас. Також можемо звернутися до далеких нащадків і передати їм у слові найсокровенніше. Слово – найвірніший посланець з минулого в сьогодення і з сьогодення у прийдешнє. Завдяки його могутності не замулюється людський досвід. Це – схованка мудрості й невмирущості народу.

Усі захоплюються працею майстра – людини, яка віртуозно володіє відповідним знаряддям. Є і майстри слова, що досконало опанували найскладніше і найдивовижніше знаряддя – мову. Такими майстрами стають лише закохані в слово, лише ті, хто щоденно шліфує його, досягає гармонії думки й слова.

                                                                                            (І.Вихованець)

Завдання.

1. Прочитайте виразно текст, визначте його тему та мікротеми.

2. Поясніть лексичне значення слова «найсокровенніше».

3. Підберіть синоніми до слів «посланець», «прийдешнє».

4. Доберіть фразеологізми зі словом «око».

5. Визначте, які за будовою речення належать до складу

тексту.

Знайдіть у тексті складнопідрядні речення .

У кожному з них визначте граматичну основу, поставте питання від головної частини до підрядної.

За якими ознаками ви розрізняєте складнопідрядні речення? Визначте головні й підрядні речення .

Яке місце займають підрядні речення відносно головного?

З’ясуйте, чи можна поміняти місцями головне речення й підрядне.

Де при вимові складнопідрядного речення робиться пауза?

З’ясуйте, яку роль у головному реченні відіграють вказівні слова.

Визначте засоби зв’язку в складнопідрядних реченнях.

Поясніть, як відрізнити сполучники від сполучних слів.

Повторення вивченого

6. Поясніть правопис слова «упродовж».

7. Знайдіть пунктограми відповідно правил вживання тире між підметом і присудком, поясніть їх.

8. Яка інформація з соціокультурної теми виявилася для вас цікавою?

9. Користуючись знаннями, отриманими з соціокультурної  теми, складіть діалог, застосовуючи складнопідрядні речення. Розіграйте його перед класом. Тема: «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь».

Мовна змістова лінія: «Основні види підрядних речень»

Реставрація совісті

Товариство рідної мови – це об’єднання людей, які зрозуміли, що, захищаючи мову від ерозії, а духовну культуру від обміління, вони піднімають голос проти насильства над людським розумом і над природою, борються за справедливе розв’язання соціальних, економічних і екологічних проблем. Захищаючи сьогодні українську мову, ми беремо під захист плюралізм думок і свободу їх проголошення, вільний доступ до скарбниці нашої пам’яті, виборюємо право знати екологічну ситуацію в республіці. Якщо нам болить доля української мови, ми не пройдемо байдужими спостерігачами мимо фантастичної денаціоналізації багатьох малих народів Півночі й перетворення їх одвічно оленярських територій у звалища, мертві зони; ми зрозуміємо біль захисників чистоти Ладоги й Байкалу, Севану і колишнього Аральського моря. Отже, дбати про мову – це справа совісті сучасної людини, якщо вона громадянин і патріот, а не бюрократ і обиватель.

Мова – явище суспільне. Суспільство здорове, життєздатне, коли воно складається не з безликих індивідуумів, а з громадян, патріотів своєї землі.

Патріотизм починається зі ставлення до своєї мови. Об’єктивно поняття рідної мови виступає поряд з поняттям рідного дому, батьківської хати, материнського тепла, вітчизни, тобто мова сприймається не просто як засіб комунікації і навіть не тільки як знаряддя формування думок, а значно інтимніше – як одне з головних джерел, що оживляють патріотичні почуття, як рецептор духовно-емоційного життя людини. Рідна мова є одним із головним засобів, за допомогою яких створюється соціальний механізм успадкування культури від покоління до покоління, тобто вироблення національної культурної традиції. Мова єднає між собою представників певного народу в часі і в просторі. Прилучення дитини до рідної мови – це входження її в суспільство, підключення до колективного розуму. Усвідомлення себе як людини здійснюється через мову рідних дитині людей, а тому протягом усього свого життя кожен сприймає цю першу мову в оточенні спогадів про батька й матір, братів і сестер, про рідний дім. Позбавити людину рідної мови – чи то згідно з її волею, чи всупереч й – аморально: це те ж саме, що підрізати коріння її духовності.

                                                                                     (В. Русанівський)

Завдання.

1. Прочитайте виразно текст, визначте його тему, складіть до нього простий план.

2. Поясніть значення слів «плюралізм», «денаціоналізація», «ерозія».

3. Доберіть антоніми до слів «свобода», «обиватель», «доступ».

4. Доберіть фразеологізми зі словами «совість», «коріння».

5. Знайдіть у тексті складнопідрядні речення, у кожному з них визначте      граматичну основу, поставте питання від головного до підрядного.

- Укажіть вид підрядних речень у складнопідрядних, назвавши означальні,                                                                                          з’ясувальні, обставинні. Свій вибір обґрунтуйте.

-   З’ясуйте, якими засобами з’єднується між собою головне речення із підрядним.

-   Поясніть, чи мають інтонаційну завершеність прості речення в складному.

-   Дослідіть особливості інтонування складнопідрядних речень.

- Поясніть, які розділові знаки ставляться між частинами складнопідрядного речення.

Повторення вивченого

6. Знайдіть у тексті орфограми відповідно до правил вживання апострофа,   поясніть їх.

7. Відшукайте речення із однорідними членами, поясніть правила вживання розділових знаків при них.

8. Що нового ви дізналися з соціокультурної теми?

9. Застосовуючи знання з соціокультурної теми, складіть діалог «З чого починається патріотизм?».

Соціокультурана змістова лінія: «Я і національна історія і культура»

(звичаї, традиції, свята, культура взаємин)

Тематика тексту: «Україна від часів Київської Русі до сучасності»

Мовна змістова лінія: «Складнопідрядні речення з підрядними означальними»

*     *     *

       З давніх-давен про Україну ширилась слава як про країну високої освіти й культури. І не безпідставно. Перша школа в Україні була заснована ще  1000 років тому Володимиром Великим – князем, який охрестив наш народ і нашу землю. Про освіту дбали й продовжували справу свого батька та діда князі Ярослав Мудрий і Володимир Мономах.

       Найбільшого процвітання досягла освіта в Україні в XVI-XVII ст. на цей час постають значні культурні центри зі своїми школами, такі як Острог, Чернігів, Луцьк, Почаїв і багато інших, не кажучи вже про Київ і Львів.

       У 1574 р. у Львові був надрукований і виданий перший «Буквар» («Азбука»). Книжка складалася з абетки, складів та зразків відмінювання. Він зберігається у бібліотеці Гарвардського університету ( США). У 1591 р. виходить «Буквар» Лаврентія Зизанія. Ним же були укладені підручники граматики та перший словник. Отже, як бачимо, ще в XVI ст. Україна мала всі необхідні шкільні книжки, з яких вивчали науки не тільки в нас, а й у всьому слов’янському світі. На цей час в Україні існували чисельні парафіяльні школи при церквах та монастирях, так звані «братські школи», які давали дуже високу освіту. Викладали в цих школах слов’янську, книжну українську, грецьку, латинську й польську мови, а також граматику, поетику риторику, філософію, арифметику, геометрію, астрономію, історію і музику.

       Характерною особливістю українських братських шкіл було те, що в них навчались як сини багатих, так і сироти, вбогі, а вчителів зобов’язували любити і ставитися до всіх однаково. Це було одним із проявів гуманізму в наших школах.

       Від самого початку школи в Україні підтримувало українське козацтво. Участь Запорізької Січі у створенні Києво-Могилянської колегії свідчить про активну громадянську позицію та високий рівень духовності козацтва. Це спростовує закиди деяких псевдоісториків, які поливають брудом козацтво.

       У Києві 1623 року на базі Братської школи  митрополит Петро Могила створив вищу школу, яка згодом одержала назву Києво-Могилянської академії. Першим ректором та професорами академії були вчителі Львівської братської школи. Академія досягла повного розвитку під опікою нашого славного гетьмана Івана Мазепи.

                                                                                   (З журналу )

Завдання.

1. Прочитайте виразно текст, визначте його тему та мікротеми, підберіть заголовок.

2. Поясніть лексичне значення слів «абетка», «шляхтянка», «псевдоісторики».

3. Доберіть синоніми до слів «неписьменний», «талановитий».

4. Доберіть фразеологізми зі словом «світ».

5. Знайдіть у тексті складнопідрядні речення з підрядними означальними, у кожному з них визначте граматичну основу, поставте питання від головного до підрядного.

- З’ясуйте смислові відношення між головним і підрядним реченнями, засоби зв’язку.

- Укажіть, до яких слів у головній частині відносяться підрядні речення і якими сполучниками чи сполучними словами з’єднуються з головною частиною.

- Знайдіть у тексті займенниково-означальне підрядне речення.

- Доведіть, чим воно близьке до підрядних означальних.

- Складіть схему 3 речення.

Повторення вивченого

6. Поясніть уживання великої букви в тексті.

7. Знайдіть у тексті пунктограми при однорідних членах речення, поясніть їх.

8. Які відомості з соціокультурної теми збагатили ваші знання?

9. Застосовуючи знання з соціокультурної теми, складіть невелику розповідь «На тернистих шляхах нації».

Соціокультурна змістова лінія: « Я і ми ( родина, народ, людство ) »

Тематика тексту: « Найвизначніші постаті вітчизняної та світової культури »

  Мовна змістова лінія: « Складнопідрядне речення з підрядними з’ясувальними »

Геній України

       Шевченко мав сильних попередників в українській літературі, але незважаючи на це, він став її справжнім основоположником. Справа не тільки в тому, що в поезії Шевченка заграла всіма тонами звучна і ніжна українська мова. Справа не тільки в тому, що Шевченко ствердив і виховав національну гідність українського народу. Справа не тільки в тому, що Шевченко нагадує своїм універсальним талантом ( він був живописцем, драматургом, прозаїком, гравером, філософом, критиком і передовсім – геніальним поетом ) таких людей, як Леонардо да Вінчі. Справа насамперед в тому, що завдяки Шевченкові українською мовою були написані твори, які мають як з естетичного, так із ідейного боку світове значення. Тут неможливо не згадати слів Франка, які найточніше визначають суть Шевченка – мислителя і творця: « Він є немов великий факел з українського воску, що світиться найяснішим і найчистішим вогнем європейського поступу… »

       Ставши класиком України, Шевченко став « класиком для всіх народів »  (Луї Арагон) … Шевченко зробив для української літератури те, що Пушкін для російської, Гете для німецької, Шекспір для англійської. Ні, більше. Він підніс українське письменство до рівня загальнолюдських ідеалів, і тому як представник нації, що не мала своєї державності, став символом не тільки художнього, але й політичного її суверенітету. Шевченко – одне з найбільших прав України на міжнародну повагу. У цьому праві немає жодного образливого слова для інших націй. Воно все, від початку до кінця, написане любов’ю до всіх народів, до всіх людей на Землі…

( Д. Павличко )    

Завдання.

1. Прочитайте текст, визначте його тему. Складіть простий план.

2. Поясніть зміст словосполучення « європейського поступу ».

3. Підберіть синоніми до слів « гідність », « ідеал ».

4. Доберіть фразеологізми зі словом « небеса ».

5. Знайдіть у тексті складнопідрядні речення з підрядними з’ясувальними.

- Поставте питання від головної частини до підрядної.

- З’ясуйте, на питання якого другорядного члена речення відповідає підрядна частина.

- Укажіть сполучники, якими підрядна частина з’єднується з головною.

- З’ясуйте, що пояснює підрядне речення в головному.

- Поясніть, як встановлюється смисловий зв'язок між головним і підрядним реченням.

- Доведіть, чим відрізняється складнопідрядне з’ясувальне речення від означального.

Повторення вивченого

6. Знайдіть у тексті орфограми відповідно до правил вживання частки не з частинами мови.

7. Поясніть вживання лапок у поданому тесті.

8. Чим збагатилися ваші знання з соціокультурної теми?

9. Користуючись знаннями, отриманими з соціокультурної теми, складіть діалог «На кого я хотів ( хотіла б ) би бути схожим

( схожа)».

Соціокультурна змістова лінія: « Я і ми (родина, народ, людство)»

Тематика тексту: « Україна, народ»

Мовна змістова лінія: « Складнопідрядні речення з підрядними  способу дії і ступеня»

Воскреснемо!

       Воскреснемо, брати і сестри, бо земля наша, хоч і розп’ята на хресті історії, але свята. Встаньмо з колін, розірвемо пута, якими нас віками приковано до чорних скель, високо підведімо голови, як це одвіку було написано нам на роду.

       Пречиста блакить ясніє у безмірній високості України, як праведна душа народу. Веселковою барвою розлилася вона в небесах віковічним знаменом, на якому плаває золото сонця, мов святий німб.

       Ні, немає на світі кращого неба, ніж небо України.

       Високе, мов наш дух, воно благословляє свою Україну, береже у віках її материнську любов, тому його ніколи не відділити від рідної матінки-землі.

       Подивімось на своє небо і думкою, як у тій чудовій-пречудовій пісні, полиньмо аж до сонця і зірок і гляньмо на трепетну Землю, і тоді відкриється нам на зелено-голобому лику планети край, що нагадує собою серце, - Україна! 

       Ні, як немає кращого неба, ніж небо України, так і немає кращої землі, ніж наша Україна.

       Малюю уявою з глибокої високості краї її володінь і бачу в самому центрі старої матінки-Європи воскреслу державу Україну – бачу землю, бережно обведену хвилястою, ламаною лінією, яка здається мені пуповиною. І думаю про те, що ця звивиста свята стрічка і справді справіку вросла в нашу землю, кревно єднає нас з Україною, як зв’язує  природа матір і дитину.

       А через усю Україну, посеред щедротних степів і ланів широкополих бандурно пливе Дніпро-Славутич, мов та оспівана народом голуба стрічка в русій косі, що спадає аж до пояса, - історичний символ і образ України.

                                                                                            (Я. Гоян) Завдання.

1. Прочитайте виразно текст, визначте його тему та мікротеми. Складіть цитатний план.

2. Поясніть лексичне значення слова «німб».

3. Підберіть синоніми до слова «рід», « стрічка».

4. Доберіть фразеологізми зі словом «коса».

5. Знайдіть  у тексті складнопідрядні речення з підрядними способу дії і ступеня.

- З’ясуйте, на які питання відповідають ці підрядні речення і що пояснюють в головному.

- Проаналізуйте речення та їхні характерні ознаки.

- Визначте в підрядних реченнях  способу дії  і ступеня додаткові відтінки значення.

- За допомогою чого з’єднуються між собою підрядна частина з головною?

- У кожному з цих речень з’ясуйте місце підрядної частини щодо головної.

- Доведіть, чи можна визначити вид підрядного речення лише за сполучником і сполучним словом.

- З’ясуйте, чи використовуються вказівні слова в цих реченнях.

Повторення вивченого

6. Знайдіть у тексті складні слова, які пишуться через дефіс, поясніть їх правопис.

7. Відшукайте в тексті речення з порівняльним зворотом, поясніть пунктограми при ньому.

8. Над чим ви задумались, ознайомившись із соціокультурною темою?

9. Застосовуючи знання, отримані з соціокультурної теми, складіть невеличку розповідь, використовуючи складнопідрядні речення з підрядними способу дії і ступеня,« Я вірю в майбутнє твоє, Україно!».

Соціокультурна змістова лінія: «Я і національна історія  і культура(звичаї, традиції,свята, культура взаємин)»

Тематика тексту: «Звичаї та традиції українського народу»

Мовна змістова лінія: «Складнопідрядні речення з підрядними місця і часу»

Оспівана в піснях

Сосна. Оспівана в піснях, поетизована в легендах, вона завжди була поруч людської оселі.

       За будь-якої пори сосновий  бір був своєрідною коморою для сільських мешканців. Коли надходила глибока осінь і перший приморозок студив землю, бір одлунював людськими голосами. Усім селом сходилися, щоб заготувати глиці. Дорослі й діти нагрібали коп’яки опалої і за літо вистиглої хвої. Нею утеплювали хати, палили в плиті.

       Взимку, коли втоптувалась дорога, їздили санчатами заготовляти для розпалу сосновий сухостій. Улітку та восени в сосновому бору вишукували слизькуваті, притрушені торішньою глицею маслюки, червоно-голубі сироїжки. На околах крадькувато визирали з-під хвойної ковдри дебелі боровики. Погорбно цебеніли тонконогі мухомори, пов’язавши голівки рябими в горошок хустинками.

       А ще в сосновому бору можна було назбирати стиглих суниць, що густими острівцями купчилися на видолинкуватих галявинах. Посмакувати терпкою ожиною, прихованою в густому моху, чорницею та брусницею. Вивідати малинник, де сокоріло лісове птаство.

(В. Скуратівський)

Завдання.  

1. Прочитайте виразно текст, визначте його тему та основну думку.

2. Поясніть лексичне значення слів «комора», «коп’яки», «глиця».

3. Підберіть синоніми до слів «цебеніли», «сокоріло».

4. Доберіть фразеологізми зі словом «дорога» .

5. Знайдіть у тексті складнопідрядні речення з підрядними місця і часу, у кожному з них визначте граматичну основу, поставте питання від головного до підрядного, з’ясуйте, на що вказує підрядна частина.

- Укажіть головні ознаки цих речень.

- Визначте засоби зв’язку між головним і підрядним реченням.

- Доведіть, в яких типах мовлення частіше вживаються підрядні речення часу.

- Поясніть, як відрізнити складнопідрядні речення з підрядними місця від підрядних означальних.

- Складіть схему  4 і 8 речення.

Повторення вивченого

 6. Знайдіть у тексті речення з дієприкметниковими зворотами, поясніть пунктограми при них.

7. Поясніть правопис слів «сироїжки», «червоно-голубі».

8. Яка інформація із соціокультурної теми вас зацікавила, що нового ви дізналися?

9. Користуючись знаннями, отриманими з соціокультурної теми, складіть діалог «Що не край, то свій звичай».

Соціокультурна змістова лінія : «Я і рідна природа»

Тематика тексту: «Природа різних регіонів України»

Мовна змістова лінія: «Складнопідрядні речення з підрядними порівняльними»

*      *     *

Над ставком носилися густі пари, мов хто підігрів знизу воду. Понад ставом біліли крізь туман хатки, а угору від них зеленіли городи. Соняшники високо попіднімали свої голови, мов ставали навспинячки, щоб мерщій погрітися на сонці, котре дугою збігло через гору і осідало золотим піском за ставом на луках. Вони наче сміялися, обігріваючись після нічної прохолоди, куталися у теплій хвилі, міняючи свій колір з зеленого на жовтогарячий або на червоно-сизий. За луками картатими плахтами виставились лани, мов хто кольорові доріжки вислав на долині. Вони не знають, куди тяглися, зникаючи в сизому просторі безкрайньої далекості.

*     *     *

       Над зеленими нивами тремтіло гаряче повітря, неначе хто тряс перед очима блискучим серпанком. Кострубаті й присадкуваті верби з обох боків дороги міцно чіплялися оголеним корінням за землю, немов хижий птах загнав пазура в здобич. Далеко за річкою блиснуло щось, немов із неба вогонь упав на землю і спалахнув, як свічка.

(З тв. М. Коцюбинського)

Завдання.

1. Прочитайте виразно тексти і визначте їх тему. Назвіть стиль і тип мовлення. Які основні мовні ознаки стилю поданих текстів?

2. Поясніть лексичне значення  слова «навспинячки».

3. Підберіть антоніми до слів «підігрів», «попіднімали», «сміялися».

4. Доберіть фразеологізми зі словом «пісок».

5. Знайдіть у текстах складнопідрядні речення з підрядними порівняльними.

- Поставте питання від головного до підрядного.

- Визначте характерні ознаки підрядних порівняльних речень.

- Укажіть сполучники, якими підрядна частина з’єднується з головною.

- Поясніть, як відрізнити складнопідрядні речення з підрядними порівняльними від простого речення з порівняльним зворотом.

- У кожному з цих речень з’ясуйте місце підрядної частини відносно головної.

- Складіть схему  першого речення.

- Дослідіть особливості інтонування складнопідрядних речень з підрядними порівняльними.

Повторення вивченого

6. Знайдіть у тексті складні слова, поясніть їх правопис.

7. Відшукайте речення з дієприкметниковими зворотами, поясніть пунктограми при них.

8. Чим збагатилися ваші знання з соціокультурної теми?

9. Користуючись знаннями, отриманими з соціокультурної теми, складіть діалог «Дивний світ природи».

Соціокультурна змістова лінія: «Я і ми (родина, народ, людство)»

Тематика тексту: «Українська родина»

Мовна змістовна лінія: «Складнопідрядні речення з підрядними причини,мети»

Рід

       У сивій давнині – наші початки. І першопочаток – незбагненний, як початок Космосу чи його безмежжя. Чим  більше ми здатні заглибитися в наше минуле, поринути в нього, тим самі стаємо глибшими й мудрішими. Нас хотіли позбавити свого минулого. Людину без пам’яті легше зламати, підкорити, перетворити на споживача хліба й видовищ, такого собі біологічного робота. Людина без власного минулого дуже слабка, вона як сирота в Космосі. Душі предків їй не допоможуть, бо нічого не знатимуть про неї. Та й вона їх не кликатиме на допомогу, бо не підозрює про їх існування. Предки допомагають тим, хто про них пам’ятає. Дітям України потрібно знати якомога більше про своє минуле, щоб ніхто не зміг вас більше обманути, поневолити виморити голодом чи загнати до концтаборів. Почнімо з малого. Дізнайтесь якомога більше про свій рід. Про діда, бабусю, прадіда, прабабу, дядьків, тіток, двоюрідних братів, сестер…Запишіть їхні прізвища, імена, роки життя. Поцікавтеся -  ким вони були, чим займалися, де мандрували. Може у ваших родинах зберігаються якісь легенди? Запитайте, хто сфотографований на старих пожовклих знімках. І спробуйте написати історію свого роду. Намалюйте генеалогічне дерево, в якому нижні гілки – ваші пращури, а верхні це ви. Чим більше дізнаєтесь про своїх предків, тим мудрішими і впевненішими ви будете, тим шляхетніше себе почуватимете.

(О.Макаренко)

Завдання.

1. Прочитайте виразно текст, визначте його тему та основну думку.

2. Поясніть лексичне значення слів «шляхетніше», «генеалогічне».

3. Підберіть синоніми до слова «пращури».

4. Доберіть фразеологізми зі словом «рід».

5. Знайдіть у тексті складнопідрядні речення з підрядними причини і мети. Прослідкуйте за їх будовою.

- Доведіть, що ці речення є складнопідрядними.

- У кожному з них з’ясуйте місце підрядної частини щодо головної. Поясніть розділові знаки.

- З’ясуйте, за якими ознаками ви розрізняєте ці речення.

- Поясніть, де й навіщо використовуються вказівні слова.

- У якому стилі, на ваш погляд, переважають складнопідрядні речення з підрядними причини і мети?

- Де при вимові складнопідрядного речення робиться пауза?

Повторення вивченого

6. Поясніть правопис слів «першопочаток», «незбагненний», «безмежжя».

7. Поясніть правила вживання тире в поданому тексті.

8. Де ви можете використати знання, які отримали з соціокультурної теми?

9. Застосовуючи знання з соціокультурної теми, складіть невеличку розповідь (8-10 речень)  «Мій родовід».

Соціокультурна змістова лінія: «Я і рідна природа»

Тематика тексту: «Україна, її географічне положення, природні багатства»

Мовна змістова лінія: «Складнопідрядні речення з підрядними умови і допустовими»

Моя Україна

       Україна велика й простора, розташована вона на Європейському континенті. Простягається від Карпатських гір до синього Дону. З півдня наші землі омиваються Чорним і Азовськими морями, на півночі сусідить з Білорусією, на сході – з Росією. На заході Україна межує з Румунією, Молдовою, Польщею.

       В Україні багато річок. Найбільша з них – славетний Дніпро, який поділяє Україну надвоє. Один бік зветься Правобережною Україною, другий – Лівобережною. За довжиною Дніпро – третя річка Європи після Волги і Дунаю. У Дніпро впадають менші річки: Прип’ять, Тетерів, Десна, Рось, Псел, Ворскла. Чималі українські річки – Південний Буг, Дністер, притока Дону – Сіверський Донець.

       Гори Карпати лежать на самому заході України. Це старовинні гори з порослими травою і деревами вершинами. Найвища з них – Говерла, її висота понад 2000 метрів. На Кримському півострові розташовані Кримські гори.

       Більша частина нашої країни – рівнина, що має чудовий родючий грунт – чорнозем. Надра української землі багаті на кам’яне вугілля, залізну руду, граніт, металеві руди, каолін, кам’яну сіль і навіть золото.

       Природа України багата і щедра. По всьому світі відома українська пшениця, добрі в нас сади.

       Окремі землі України мають свої особливі назви – Слобожанщина, Галичина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полісся, Буковина, Донеччина тощо.

       Українці завжди були добрими господарями на своїй землі, хоча не завжди вільно користувалися плодами своєї праці. Старанно обробляли землю, засівали її, ніде було не побачиш занедбаної ниви чи не доглянутої худоби або неопорядженої хати. Люди дбали і з того мали. Як розвинулася промисловість і виросли значні міста, то сільських мешканців поменшало.

       Усе в межах України: на землі, під землею, набуте минулими поколіннями й створене сучасниками – є власністю українського народу. Народ має повне право користуватися з цього національного добра.

       Наш обов’язок – примножувати й берегти його.

                                                                                       ( О. Кучерук )

Завдання:

1. Прочитайте виразно текст, визначте його тему та мікротеми.

2. Поясніть значення слова «неопорядженої».

3. Підберіть синоніми до слів «господар», «нива».

4. Доберіть фразеологізми зі словом «сіль».

5. Знайдіть у тексті складнопідрядні речення з підрядними умови і допустовими.

- Визначте в кожному з цих речень граматичну основу.

- Поставте питання від головної частини до підрядної.

- Доведіть, що ці речення є складними, сполучниковим, складнопідрядними.

- З’ясуйте, на що вказує підрядна частина в складнопідрядному реченні умови.

- З’ясуйте, яку дію виражають допустові речення і на які питання відповідають.

- Укажіть у цих реченнях сполучники, якими з’єднується головна частина з підрядною.

- У кожному з цих речень з’ясуйте місце підрядної частини щодо головної.

Повторення вивченого

6. Поясніть вживання великої букви у власних назвах опрацьованого тексту.

7. Поясніть вживання тире в поданому тексті.

8. Які відомості з соціокультурної теми вас найбільше зацікавили?

9. Користуючись знанням, отриманими з соціокультурної теми, складіть діалог «Наш обов’язок – примножувати й берегти національне добро».

Соціокультурна змістова лінія: «Я і рідна природа»

Тематика тексту: «Природа різних регіонів України»

Мовна змістова лінія: «Складнопідрядні речення з підрядними

наслідковими»

Мої шляхи - дороги

       Якщо кому не доводилось бувати в північних східних регіонах України, коли хто не блукав по шляхах курських і сумських, не топтав стежок землі чернігівської і сіверської, не формував Сейму і не звідав удавських заплав – уважай, не знає він своєї землі і взагалі не повинен вважатися бувалою і знаючою людиною. Які це благодатні краї, яка там унікально-неповторна природа, які небачені краєвиди та чарівні куточки! Лише Тростянецький дендропарк вартий того, щоб до нього не те, що їхати, йти пішки, мов до святині, подібно до того, як добиралися у свій час богомольці з невіданих країв до Києво-Печерської Лаври.

       Чудова, невидана та природна зона, якої не назвеш ані поліссям, ані лісостепом, бо вони тут міцно обнялися, ніби злилися воєдино і явили людям щось третє, диво яке по праву повинно було б мати свою узаконену назву.

       Ідеш дорогою, а пообіч стелиться широкий та розлогий степ, так що не видно йому ні кінця ні краю.

       Унизу, за пагорбом, розляглася зелена долина. А там, збоку, починається густий ліс. Дерева тісно збилися в купу, так що важко було пройти між ними.

       Дорога круто збігає в низину, і опам’ятатись не встиг – вже тільки небо над тобою високе, а навкруги не то гора, не то пагорби затискують тебе з обох боків, налягають своєю вагою на твою свідомість, примушують пришвидшити крок, бо тобі так захочеться з цієї похмурої  яруги знову на пагорб вибратися, ближче до хмар і сонця, побачити оці степи неозорі, ледь зримі ліси та підліски, що невиразно тремтять у золотавій паморозі, обійняти очима густо-зелені плантації бурячків і картоплі, золотаві килими пшениць та вусатих ячменів.

       Пройдіться цими шляхами-дорогами – не пошкодуєте!

( Ю. Збанацький )

Завдання.

1. Прочитайте виразно текст, визначте його тему та мікротеми. Складіть простий план.

2. Поясніть лексичне значення слова « дендропарк ».

3. Доберіть синоніми до слів « блукати », « незвідані ».

4. Доберіть фразеологізми зі словом « земля ».

5. Знайдіть у тексті складнопідрядні речення з підрядними наслідковими.

- У кожному з них визначте граматичну основу, поставте питання від головного до підрядного.

- З’ясуйте, на що вказує підрядне речення в головному.

- Укажіть сполучники, якими підрядна частина з’єднується з головною.

- Поясніть, як встановлюється смисловий зв'язок між головним і підрядним реченням.

- З’ясуйте місце підрядної частини щодо головної.

- Визначте, чи використовуються вставні слова в таких реченнях.

- Поясніть, чим відрізняються складнопідрядні наслідкові речення від підрядних способу дії.

Повторення вивченого

6. Знайдіть у тексті складні слова, поясніть їх правопис.

7. Випишіть слова із часткою не, поясніть їх правопис.

8. Поясніть розділові знаки при уточнюючих членах речення, визначте їх у тексті.

9. Які відомості з соціокультурної теми виявилися для вас новими?

10. Користуючись знанням, отриманим з соціокультурної теми, складіть діалог

« Земля – наш дім ».

Соціокультурна змістова лінія : « Я і рідна природа »

Тематика тексту: « Природа різних регіонів України »

Мовна змістова лінія: « Складнопідрядні речення з кількома підрядними »

*     *     *

       Ну що вам сказати про мою Баштанку? Хіба те, що діти не вибирають батьків, а люди батьківщину, що це єднання скріплене любов’ю, бо вона від народження до кінця днів – робить людину щасливою? І тут не важливо, хто кого вибирає і хто кого дужче любить. Це так ото невідворотно й прекрасно, як ростуть трави й квіти, хліба й дерева, як плодоносять  баштани й ріки течуть, а птахи літають. Це вічне, предивне і таке просте, що не потребує ніяких пояснень.

       У моїй уяві вони існують поряд – Баштанка та дядько Іван. Як тільки я згадую свою Баштанку, одразу ж згадується дядько Іван.

( О. Сизоненко)

*     *     *

       Доводилось вам їздити пізньої весни чи раннього літа по Україні? Міряли ви її безмірні шляхи земних та рівних степів, де ніщо не забороняє вашим очам міряти їх і вздовж, і вшир, і впоперек; де одні тільки високі могили нагадують вам про давнє життя людське, про бої та чвари, хижацькі заміри та криваві січі, де синє небо, побратавшись з веселою землею, розгортає над нею своє блакитне, безмірно високе, безодньо-глибоке шатро, де точе ваш погляд у безкрайому просторі, як і ваша душа – у безмірній безодні того світу та сяйва, синьої глибини та сизо-прозорої далечини?.. Якщо вашим очам доводилось хоч раз бачити все те, то не  забувати вам того до віку.

( Панас Мирний )

Завдання.

1. Виразно прочитайте тексти уголос, додержуючись правильної інтонації. Визначте їх тему. З’ясуйте тип мовлення.

2. Поясніть лексичне значення слів «невідворотно», « шатро».

3. Підберіть антоніми до слів «любити», «згадувати», «високі», «давні».

4. Доберіть фразеологізми зі словом «птах».

5. Знайдіть у текстах складнопідрядні речення з кількома підрядними.

- Зверніть увагу на особливості поєднання підрядних частин.

- Визначте в кожному реченні граматичні основи.

- З’ясуйте, скільки підрядних частин міститься в кожному з цих речень.

- Проаналізуйте складнопідрядні речення і визначте їх вид.

- Складіть схему 4 речення (1 текст).

- Визначте види взаємозв’язку головного й підрядних речень.

- З’ясуйте, які розділові знаки ставляться в них  і за яких умов.

- Поясніть відсутність коми в реченнях із однорідними підрядними перед сполучником і, обґрунтуйте свою думку.

- Визначте структуру складнопідрядних речень. Як вона впливає на інтонацію висловлювання?

- Складіть схему 2 речення (текст 2).

Повторення вивченого

6. Знайдіть у тексті слова з ненаголошеними голосними е, и , поясніть їх правопис.

7. Визначте в тексті речення з однорідними членами, поясніть пунктограми при них.

8. Яка інформація соціокультурної теми вас зацікавила?

9. Застосовуючи знання, отримані з соціокультурної теми, складіть діалог «Що робить людину щасливою?».

Тематичне оцінювання

                                  

                                   Складнопідрядне речення

І рівень

1. Складнопідрядним називається таке складне речення, у якому:

       а) одне просте речення за змістом граматичного залежить від іншого і        з’єднується з ним за допомогою підрядного сполучника або сполучного слова;

       б) наявний лише один головний член;

       г) є три головні члени.

2. Виділіть складнопідрядне речення:

       а) Вода зникла, і старий просмалений дідів човен поплив по траві, по        квітучому садку, кружляючи поміж кущів  порічок.

       б) Катер бурунив воду недалеко від берега, і всі очі були приковані до нього.

       в) Помінялись місцем моє серце з сонцем, бо весна навколо, вітер і блакить.

3. Підрядність, при якій перша підрядна частина залежить від головної, друга - від першої  підрядної частини, третя – від другої і т. д., - це

       а) однорідна підрядність;

       б) неоднорідна підрядність;

       в) послідовна підрядність.

( 3 б.)

ІІ рівень

1. Поясніть, чим відрізняється складносурядне речення від складнопідрядного.

(1 б.)

2. У поданому реченні поставте розділові знаки, визначте вид підрядного. Складіть схему.

Мова є найважливіший найбагатший і найміцніший зв'язок що об’єднує покоління.

(2 б.)

ІІІ рівень

1. Складіть речення за поданими схемами

[       ], (коли), (де);

[ , (що) , ].

(1 б.)

2. Доведіть, що подане речення є складне, сполучникове, з кількома підрядними. Визначте вид підрядних.

Благословен той день і час, коли прослалась килимами земля, яку сходив Тарас малими босими ногами.                                                                                 (2 б.)

27

ІV рівень

Складіть повідомлення на одну з тем, використовуючи складнопідрядні речення:

1. Для того, щоб створити щось красиве, треба нести красу в душі.

2. Пізнай самого себе.

3. Мій професійний вибір.

(3 б.)

Українська народна пісня

Пісня! Як багато вона важить у житті людини! У ній його минуле, сучасне і майбутнє. В ній найповніше виявилася душа народу. «Українська пісня! Хто не був зачарований нею, хто не згадує її, як своє чисте прозоре дитинство, свою горду юність, своє бажання бути красивим і ніжним, силь­ним і хоробрим? Який митець не був натхненний її багатющими мелодіями, безмежною широтою і красою її образів, чарівною силою, що викликає в душі людській найскладніші, найтонші, найглибші асоціації, почуття, що підносить її до вершин людської гідності, до людяності, до творчості»,— так чудово писав про це невмируще українське багатство О. Довженко.

Українська народна лірика — це чудове втілення поетичного генія народу-трудівника, окраса його духовного життя, одне з найдорожчих національних надбань.

Українська пісня ніколи не відривалася від життя. Воно завжди було її джерелом і об'єктом відображення. Народна пісенність як дзеркало життя і поглядів трудових мас відзначається винятковою вірністю, бо ж вона вивірена багатим досвідом поколінь, відшліфована протягом ві­ків найталановитішими представниками народу, облагороджена чистим народним сумлінням. Саме в цьому — секрет її невмирущої поетичної краси і загальнонародного звучання.

Протягом всієї історії трудового народу пісня постійно була виявом духовного життя, скарбницею художньої правди.

Словами пісні можна було поскаржитись на свою гірку долю, бо пісня має чудову здатність тамувати душевні болі й окрилювати нестихаючі прагнення людини до щастя. За це народ зворушливо любить свою пісню, пишається нею перед усім світом, по-материнському береже її і збагачує все новими кольорами.

Поетична скарбниця нашого народу справді невичерпна у своїй багатобарвній різноманітності. Тисячами дорогоцінних чудових перлин збагатила вона національну культуру.

Серед них і найстаровинніші за своїм походженням обрядові пісні, й іс­торичні пісні та думи, і глибокі змістом соціально-побутові пісні, і небаченої краси лірика кохання, і бадьорі та дотепні танкові пісні-мініатюри, й авторські твори, що влилися в потік народної поезії і побутують як народні.

Народження людини пов'язане з піснею, перше кохання дівчини і юнака, щастя любові й гірка тривожна розлука — в пісні, думи батька і матері, що виглядають синів з походу, з далеких доріг війни — в пісні. Воїн, ідучи в похід, бере з собою три речі: зброю, хліб і пісню.

Про що б не співалося, завжди відчуваєш велику силу почуттів — щастя чи горя, туги чи радості. Українська пісенність — дорогоцінне надбання поетичного генія народу, нев'януча окраса його духовної культури.

2. популярність української пісні серед народів світу. (Історичний матеріал)

Про високий мистецький рівень української пісні, її глибоку поетичність і красу вперше заговорили не самі українці і не збирачі чи дослідники вітчизняного фольклору. Народ був далекий від того, щоб хвалитися ба­гатством своєї мистецької діяльності... Народне мистецтво було рідним, природним, звичайним, ніхто й не задумувався над тим, яке місце посідає чарівна українська пісня у великому багатомовному світі. Тільки тоді, коли в Україні бували сусіди-гості, мандрівники, друзі чи недруги, які з подивом вслуховувалися у красу і поетичність пісенної мелодії, почало з'ясовуватись, що у ній сховані безцінні народні надбання. Запримітили їх наші сусіди і перші висловили свій щирий подив і захоплення...

Найдавніші згадки іноземних авторів про пісню в Україні збереглися, здається, від XV століття. Посол Венеціанської республіки Амвросій Контаріні, їдучи 1473 року до персидського шаха через Україну, записав, що в Києві під час його прийому співали пісні.

Здавна українська пісня мала популярність у Польщі — і не тільки в народі, а й серед письменників, учених та навіть у палацах вельмож. Польські королі й воєводи тримали при собі українських співаків, банду­ристів і музикантів. При дворі Ягайла і Ядвіги (X!V ст.), а потім Зигмун- та І були українські співці-бандуристи. Кобзар Весоловський був по­чесним співцем при дворі Яна Собеського (XVH ст.). Уривки українських пісень зустрічаються як цитати у листах вельмож до короля...

Українські пісні посіли неабияке місце в польській літописній, іс­торичній та художній літературі XVJ—XVH століть... Українська пісня, за свідченням відомого польського вченого О. Брюкнера, користувалася в Польщі найбільшою славою... Вона приваблювала письменників як своїм глибоким змістом, так і досконалою мелодією; її наслідували, заради неї вивчали українську мову і писали цією мовою вірші, що сприяло посиленню процесу впливу української мови на польську.

Із середини ХУІІ століття українська пісня мала вже добру славу також у Франції. Чи не першим дав їй коротку характеристику відомий інженер Боплан, який довгий час перебував в Україні... Він описав українське весілля, а коли почув пісні, підкреслював, що «ця нація співає плачучи... »

У XVH столітті дійшли перші відомості про українську пісню й до Анг­лії... Окремі мотиви з «Марусі Богуславки» були використані в англійській драматургії...

Від XVT століття збереглися найдавніші німецькі записи української пісенної та танцювальної музики... Німецькі дослідники чи не перші в Західній Європі почали перекладати українські пісні...

Українські пісні та думи здавна були відомі й у Росії, причому співали їх в оригіналі... За царювання Петра І та Єлизавети Петрівни в Петербурзі великою пошаною користувалися кобзарі, спеціально відібрані співаки- виконавці українських пісень. Мелодії українських пісень, так високо оцінені музичною громадськістю багатьох народів, мали безпосередній вплив на творчість багатьох композиторів світу. Мотивами українських народних пісень скористалися німецькі композитори Й.-С. Бах і Й. Гайдн. Вплелись вони до творів В. А. Моцарта, К.-М. Вебера, Ф. Шуберта і особ­ливо геніального Л. ван Бетховена. Виразно відчутні мелодії українських пісень в угорських композиторів Ф. Ліста, Б. Бартона, американського композитора Ш. Лефлера, що деякий час жив в Україні, чеського класика музики А. Дворжака, польських — Ф. Шопена, С. Матюшка та багатьох інших. Не говоримо тут про численних російських композиторів...

3. Висловлювання відомих людей про українські народні пісні

Україна дорога й близька моєму серцю. Я люблю її літературу, музику, її чудову українську пісню, сповнену чарівної мелодії.

А. Чехов, російський письменник Українська пісня... має так багато мистецьких вартостей, що їх не­можливо перелічити. Це мистецтво глибоко народне тому, що з нього безпосередньо промовляє до нас своєрідна чиста душа українського народу. Гарна ця душа. Таке саме і її мистецтво.

З. Неєдли, чеський учений і громадський діяч Українська народна поезія найбагатша і найкрасивіша в Європі. Вона відзначається великими мистецькими вартостями і поетичним натхненням, влучністю вислову та має в собі щось зворушливе, величаве, щось чутливо-чуле, сумовите й живописне.

А. Люкшич, хорватський учений і письменник До найзначніших явищ у слов'янських літературах належить україн­ська поезія, яка виділяється своїми високими мистецькими вартостями і своїм історизмом.

Ф. Вимазал, чеський учений Ні в якій іншій країні дерево народної поезії не дало таких величезних плодів, ніде дух народу не виявився в піснях так жваво й правдиво, як в українців... Справді, народ, який міг співати такі пісні і милуватися ними, не міг стояти на низькому рівні освіти.

Ф. Боденштедт, німецький перекладач і упорядник, зб. «Поетична Україна» (Штутгарт, 1945)

Загальна характеристика соціально-побутових пісень

Соціально-побутові пісні неоднорідні за основними жанровими озна­ками (тематикою, функціями, способом поетичного викладу, формою), але їх єднає те, що всі вони відбивають настрої народу, викликані тими чи іншими явищами суспільного життя.

Фольклористи визначають у цьому пісенному масиві залежно від провідних ідейно-тематичних мотивів цикли козацьких, кріпацьких, чумацьких, рекрутських та солдатських, бурлацьких, наймитських та заробітчанських пісень.

Більшість пісень має особливу будову: вони поділяються на куплети, переважно з чотирьох рядків, об'єднаних римою. У кожної пісні є своя мелодія, яка повторюється в усіх куплетах. Пісні багаті змістом і до­вершені за формою.

Цей шар української народної пісенності послужив джерелом творів Г. Сковороди, І. Котляревського, І. Нечуя-Левицького, П. Мирного та інших письменників.

Вийшло чимало досліджень і збірників соціально-побутової лірики. Останні за часом: «Рекрутські та солдатські пісні», «Наймитські та заро­бітчанські пісні», «Чумацькі пісні» (у серії «Українська народна творчість» (70—80 рр.) та «Соціально-побутові пісні» (1985).

Жанрово-тематичне розмаїття пісень. їхнє ідейно-художнє багатство

5.1. Кріпацькі пісні.

Ці пісні вражають силою реалістичного зображення тяжкого підне­вільного життя селян, протесту проти приниження людської гідності і безправ'я у його буденних проявах:

«Осавули з нагаями на панщину гонять» не тільки молодих і здорових, але й старих та немічних і навіть малих дітей, а поскаржитися не можна, бо зараз «бере савула з козаками по сто палок бити».

Пісні були чи не єдиною розрадою і розвагою кріпака.

У піснях кріпацького циклу можна простежити наростання бунтівничих настроїв кріпаків — від скарг і прокльонів, які, за словами великого Коб­заря, були наївною, невинною помстою («полож, пане, головою із твоєю роботою»), до усвідомлення того, що пани живуть працею кріпаків («а хто ж буде лани жати, як мене не стане?!») до прямих закликів до боротьби.

Надії колишніх кріпаків не справдилися, а пекуче бажання «озути пана в постоли» витворило пісні, в яких народна уява малювала сатиричні картинки: «пішла наша бариня пшениченьку жати, а за нею паничі колосся збирати».

Ці пісні торкаються оцінки явищ соціального порядку.

Бурлацькі пісні.

Бурлаки — це селяни, які втікають від закріпачення, ставали на тим­часові заробітки. Вони терпіли поневіряння, голод і тяжку працю, зате належали собі; манила воля, але ніде безрідний бурлака її не знаходив: «Степ веселий, край далекий, та ніде прожити».

Образність бурлацьких пісень скупіша, ніж в родинно-побутовій ліриці, більше суворого реалізму, нарікань на соціальну несправедливість, але в ряді пісень простежується пісенний зв'язок з лірикою інших циклів, особливо з козацькими піснями.

Настрій туги за рідним краєм, сім'єю, образ смерті на чужині пе­редається за допомогою художніх засобів, широко використовуваних у народній ліриці: схилена вишнева гілка — дружина, що втратила надію на повернення бурлака; рання роса, що висихає на вітрі,— бурлацьке життя, що минає в горюванні; гадина, що в'ється біля серця; явір, коріння якого вода підмиває,— туга, що точить бурлака.

Наймитські та заробітчанські пісні.

Ці пісні близькі за тематикою до бурлацьких. В них теж ідеться про долю наймита, «що робить, аж піт очі заливає, а хазяїн його лає». Бідняки, що домовлялися працювати на хазяїна певний строк, потрапляли в найтяжчу кабалу.

«Ой матінко-зірко, як у строку гірко,— звертається до матері дівчина- наймичка,— ні їсти, ні пити, ні сісти спочити...» У відчаї вона готова при­йняти смерть: «ти, сира земелька, прийми отця й неньку й мене, молоденьку, щоб я не ходила, в наймах не служила, чужої роботи тяжко не робила... »

Наймита зневажають, називають «неробою», його годують цвілими суха­рями, гонять після тяжкої роботи на полі ще й носити воду, пасти волів:

Приймай, жінко, з стола вареники, Бо йде наймитище. Постав йому вчорашнього борщу Нехай він похлище.

Але й це ще не найбільше горе буває, що хазяїн супроводжує наймита в солдати замість свого сина: «Ой у лузі та при березі зацвіла калина... Не за кого піду я в солдати — за хазяйського сина!»

Наймитські та заробітчанські пісні тематично пов'язані з кріпацьки­ми, чумацькими й солдатськими піснями.

Великий цикл складають заробітчанські пісні про еміграцію селян Буковини, Галичини, Західного Поділля і Закарпаття наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття до Америки. Покинувши рідну домівку і клаптик землі, що не міг прогодувати сім'ю, емігранти не знаходили полегкості на чужині, яка «не одного господаря з торбами пустила».

5.4. Рекрутські та солдатські пісні.

Ці пісні мають багато спільного з козацькими та чумацькими піснями: в них звучить туга за домівкою, за ріднею, нарікання на долю; один з провідних мотивів — прокляття панам, які насильно оддали в солдати, офіцерам, які знущалися з новобранців; зображені картини кривавих боїв, страждань і смерть поранених, які ненавидять тих, хто затівав війну:

А хто хоче воювати, Дай му, Боже, помирати!

Велику групу складають пісні про рекрутський набір, як пише Г. Хот- кевич, пісні «безпомічності, покірності всесильному режимові:

Ох, і то ж не маки — То наші козаки, То ж наші козаки, Та все новобранці, Що понабирали В неділеньку вранці...

І дивний незвичайний хаос утворили ці звуки, перемішавшися зі сто­гоном матерів, сумом батьків і риданням покинутих дівчат».

У піснях, створених на землях Західної України, що тривалий час була під владою цісарської Австро-Угорщини, також відбита трагедія рекрутів: незрозумілі порядки, чужа мова, чужа сторона, покарання, безконечна муштра, а попереду кров, яку проливатимуть жовніри заради чужої вигоди. Для них служба — то страшна мука, бо «наші руки нігде того не робили, но сіяли й орали, за плугом ходили».

Найтяжча доля випадала біднякам, «бо багацькі гроші мають, то ся викупляють», а сироти мусять відбувати повний термін, тому солдат­ські й рекрутські пісні сповнені скорботою, жалем і часом підносяться до трагедійних вершин.

6. Трагічний пафос чумацьких пісень

6.1. Особливості чумацьких пісень.

Чумацький промисел на Україні відомий з XV століття, а його розквіт припадає на ХУІІІ — початок ХІХ століття. Чумаки торгували переважно рибою та сіллю, яку привозили на волах з Дону і з берегів Чорного й Азовського морів.

Довгий шлях, невлаштованість побуту, небезпека ворожих нападів, хвороба і смерть на чужині — основні мотиви чумацьких пісень. У них показані й причини, які змушували селян вдаватись до чумакування:

Ой тим же я чумакую, Що мені лучче жити: На панщину не ходити, Подушного не платити...

Злидні — «ані солі одробинки, ані хліба окрушинки» — гнали з дому, змушували шукати долі — «хвортуни» в далекому краю:

Ой хвортуно, ти, небого, Послужи мені немного, Служила ж у хазяйстві, Та й служила у бурлацтві, Ще й послужи у чумацтві.

Поривала в дорогу й романтика походів, знайомство з невідомим краєм, перепочинок від тяжкої праці. Але нерідко надії не справджува­лись і повертався чумак з Дону додому тільки з батіжком в руках, «за плечима торбина, ще й латана свитина — дочумакувався!» Серед лихих пригод — хвороб, каліцтва — пісні з осудом називають і пияцтво, яке призводило до гіркого фіналу: «не знать за що пропив вози, пропив ярма ще й занози, а сам ходиш по дорозі, проливавши гіркі сльози».

Чумацьким промислом займалися й козаки. Відомо, що запорожці супроводжували чумацькі валки, захищаючи їх від нападів татар, залишали чумаків у своїх поселеннях на зимівлю. Деякі мотиви чумацьких пісень перегукуються з козацькими; окремі образи, порівняння, метафори по­вторюються в козацьких, чумацьких, а далі й солдатських піснях:

Та по дорогах річки течуть, Понад шляхом маки цвітуть. То ж не маки — то чумаки Везуть рибу — все судаки.

Чумацькі валки звичайно споряджалися напровесні; можливо, саме цим по­яснюються аналогії або й тотожність заспівів веснянок і чумацьких пісень.

До далекої подорожі готувались заздалегідь, про що з епічною по­слідовністю й детальним поясненням розповідається в чумацьких піснях, в яких наче вчуваються повільні ритми ходи чумацької валки:

Задумали чумаки в дорогу, Покупили собі нові вози, Поробили ярма кленові, Поробили занози дубові, Покупили воли панові, Покупили да й попаровали, Попаровали да й повиїжджали...

Чумацькі пісні надихали поетів, композиторів, художників. Вірші Т. Шевченка «Ой, не п'ються пива-меди», «Неначе степом чумаки», «У неділю не гуляла» навіяні образами чумацьких пісень. Їхній вплив від­чувається в оповіданні С. Руданського «Чумак — український дивоспів», у п'єсі І. Карпенка-Карого «Чумак».

Огляд картини І. Айвазовського «Чумацька валка».

Уважно роздивіться картину.

Які кольори переважають на картині? Про що це свідчить?

Якої пори року відбуваються події у творі мистецтва?

Як зображені чумаки? Описуючи їх, зверніть увагу на зовнішність, вираз облич.

Що автор хотів продемонструвати цією картиною?

Чи співпадає те, що відтворено на картині, з тим, про що говориться у чумацьких піснях?

Які загальні враження справляє на вас цей твір образотворчого мис­тецтва.

Аналізування чумацької пісні «Ой у степу криниченька».

Роль пісні в житті українського народу

В житті українського народу пісні займають окреме місце. Українські пісні надзвичайно мелодійні, в них поєднується пісенність української мови та чарівність мелодії. Українські народні пісні складалися протягом багатьох століть. Вони розповідають про цілі епохи в історії українського народу. В них йде мова і про мужніх завзятих козаків, які боронили українські землі від загарбників, і про тяжкі випробування, які випадали на долю українського народу; і про велич української нації. Розповідають пісні і про повсякденні явища, про кохання, про нещасливу долю окремих людей. З пісень ми дізнаємося, як жили наші пращури. Пісні мали і символічне значення. Вони співалися при певних обрядах, як невід'ємна їх частина. Так, весною співалися веснянки, зимою — колядки та щедрівки, влітку — жниварські пісні.

Український народ вкладав у пісню глибоке значення, обов'язково відбивав у ній якусь подію. І тому українські пісні треба знати, бо вони завжди грали велику роль в житті українського народу.

РОЗМАЇТТЯ УКРАЇНСЬКИХ ПІСЕНЬ

Навчаючись у школі, ми читали твори усної народної творчості. На­родні пісні вивчали щороку. А коли в сьомому класі я ознайомилася із ліричними піснями, то ще раз переконалась, що не дарма говорять, що українці — співуча нація.

Пісня була моєму народові оберегом усе життя, була найближчим то­варишем, допомагала в найтяжчі хвилини лихоліть. Але в кожну епоху життя нашої країни пісні звучали по-різному, відтворюючи історію жит­тя і боротьби нашого народу, їх переживання, мрії, прагнення.

Пісня увібрала в себе найніжніші почуття кохання і розлуки, гіркої долі і смутку, радості і печалі, оповідаючи про життя людини. Українські пісні вражають своїм безміром і величчю, своєю тематикою: обрядові, історичні, родинно-побутові, суспільно-побутові, літературного походження. І кожний вид має безліч підвидів. От хоча б взяти обрядові пісні. За жанром вони по­діляються на колядки, щедрівки, веснянки, жнивні, русальські, купальські, весільні, голосіння. Ус і пісні надзвичайно мелодійні, чарують красою образів, пахнуть весняними дощами, запашними чорнобривцями, духмяним хлібом. Неповторність і незбагненність української пісні лікує душу і серце.

Я люблю задушевні українські пісні. Вони розкривають переді мною світ краси, життя людей, природу рідного краю.

НАРОДНЕ ДЕКОРАТИВНО-УЖИТКОВЕ МИСТЕЦТВО
     Високі естетичні смаки українського народу виявлялися в різних жанрах декоративно-ужиткового мистецтва. Хати зовні і всередині, меблі, посуд, вози, сани оздоблювалися різьбленням чи розписами, витоки яких ховаються ще в сивій давнині, коли зображення тварин, птахів, риб мали  магічну  суть.   У  Центральній  та  Східній  Україні внутрішні стіни та комин хати розмальовувалися квітками та різнокольоровими візерунками, а сволок прикрашувався орнаментальним різьбленням та написами. Розфарбовувалися в різні кольори віконниці, колонки ґанків, їхні дашки часом оздоблювалися різьбленням по дереву.

У селі Петриківка, тепер Царичанського району Дніпропетровської області, склався осередок народного мистецтва. Тут виготовляли розмальовані вироби з дерева — скрині, сани, віялки, народні музичні інструменти. Пет-риківський розпис розвивався й під час прикрашення хатніх стін, декорування речей домашнього вжитку. Характерним для цього розпису є квітковий орнамент, в якому відчуваються традиції бароко XVII — XVIII ст.

Великодні свята давали щороку імпульс до писанкар-ства, коли яйця розфарбовувалися в кілька кольорів. Декоративний орнамент органічно поєднувався з формою яйця о Це мистецтво розквітло на Поділлі, Прикарпатті, Гуцульщині, Лемківщині. На Лівобережжі Великдень зустрічали крашанками, пофарбованими рослинними або мінеральними фарбами в один колір. Як образно сказала одна з майстринь, при розписуванні яєць хочеться, аби писанка переконала всіх людей у багатстві й красі Божого світу.

На Полтавщині й Слобожанщині, у Центральному Подніпров'ї й Степовій Україні розквітло мистецтво оздоблювання скринь квітками та фруктовими плодами. Дещо стриманішим, наближеним до графічності було оздоблення скринь у Галичині. Предмети домашнього вжитку (полиці, колиски, лавки, миски, тарілки, ложки) в Гуцульщині виділяються майстерним різьбленням. Карпатський край прославився цілими династіями майстрів по дерев'яному різьбленню (Шкрібляки, Корпанюки, Медвідчуки, Девдюки).

По всій Україні було розвиненим народне килимарство. Вироби майстрів — плахти, фартухи, запаски, крайки, пояси — впливали на розвиток нових типів декоративних тканин у промисловому виробництві. В усьому світі відомі українські вишивки, основою яких є рослинні та геометричні орнаменти. Окремі регіони — Слобожанщина, Полтавщина, Полісся, Київщина, Поділля, Волинь, Галичина, Буковина, Гуцульщина, Закарпаття, Причорномор'я, Кубань — заклали міцні традиції самобутнього вишивання сорочок, керсеток, очіпків, кептарів, хутряних безрукавок, навіть кожухів. Незвичайною красою, художньою виразністю характеризуються рушники, якими були уквітчані всі хати, які використовувалися при ритуальних (сватання, вінчання, весілля, похорон), обрядах.
Українська ментальність позначилася й на гончарних виробах (столовий та кухонний посуд, дитячі іграшки), оздоблених малюнками та орнаментами. В Україні виникло чимало художньо-промислових центрів з кераміки — Опішня на Полтавщині, Коломия, Львів, Макарів Яр на Слобожанщині, Васильків на Київщині. У Ніжині, Глу-хові, Кролевці, Косові виготовлялися художньо оформлені кахлі. Львівщина, Волинь, Харківщина прославилися виготовленням фаянсового та фарфорового посуду

 АРХІТЕКТУРА ТА СКУЛЬПТУРА
     Зростання міст зумовило розвиток архітектури та скульптури. Якщо для сіл характерним було дерев'яне будівництво з прадавніми традиціями (типові для кожного регіону хати, господарські будівлі, вітряки, водяні млини, церкви), то визначні міські споруди зводяться з міцніших будівельних матеріалів. Зовнішній вигляд житлових будинків значною мірою залежав від запитів замовників, тому центральні вулиці Києва, Львова, Харкова, Одеси, Катеринослава забудовуються різностильними житлами на три — п'ять поверхів.

Серед визначних архітектурних споруд громадського призначення останнього тридцятиріччя XIX ст.. потрібно назвати будинок міської думи, готель «Континентам», театр Соловцова (тепер театр імені Івана Франка), Во-лодимирський собор у Києві, митрополича резиденція у Чернівцях, політехнічний інститут та крайовий сейм у Львові, земельний банк у Харкові, оперний театр і нова біржа в Одесі, військово-історичний музей Чорноморського флоту в Севастополі. Названі споруди різностильні: церкви будувалися у візантійському стилі, театри — у формах неоренесансу, синагоги — у мавританському стилі.
Визначними пам'ятками монументальної скульптури є пам'ятник Богданові Хмельницькому (скульптор Михайло Микешин), споруджений 1888 р. на Софійському майдані Києва. Леонід Позен обирав сюжетом своїх скульптур моменти з життя простих людей («На волах», «Лірник», «Переселенці», «Оранка в Україні»), опрацьовував історичні теми («Скіф», «Запорожець у розвідці»). Пармен Забіла відомий як портретист у скульптурі (погруддя Шевченка — постать без шапки, в кожусі; скульптура Гоголя, встановлена в Ніжині). Володимир Беклемішев створив два портретних зображення Шевченка».

Названі скульптурні твори пов'язані з визначними історичними та літературними подіями, долею наших митців. Зіставлення їх з творами письменства дасть можливість краще відчути відмінність між різними видами мистецтва у моделюванні певних сторін дійсності.

 МАЛЯРСТВО ТА ГРАФІКА
Ще тісніше пов'язані з літературою твори образотворчого мистецтва. Сучасне і минуле життя українського суспільства давало живописцям і графікам багатющий матеріал для розвитку всіх художніх течій — від реалістичних, романтичних до імпресіоністичних, символістських, експресіоністських — у жанрах образотворчого мистецтва.

Селянська тема органічно ввійшла в творчість Костянтина Трутовського. Подорожуючи Слобожанщиною, художник ще у середині століття написав яскраві жанрово-побутові картини «Хоровод у Курській губернії» та «Колядки в Україні». Інтерес до народного життя в усій його багатоманітності характеризує й пізніші полотна — «Сорочинський ярмарок», «Білять полотно». Картина «Весільний викуп» позначена єдністю реалістично-етнографічного показу народного звичаю з його романтичною поетизацією. Святковий натовп показаний на тлі розкішної української природи, де на пагорбі височить церква з дзвіницею. Справжнім шедевром є картина «Одягають вінок»: тут наявна певна жартівлива гра, коли малу дівчинку як дорослу уквітчують вінком, а на цю сцену уважно дивиться хлопчик. Художник створив кілька малюнків про Шевченка, показуючи його як козачка у Ен-гельгардта, як хлопчика з рідною сестрою, як засланця. Він також ілюстрував поеми Шевченка «Гайдамаки», «Невольник».

Українська дійсність знайшла виразне відбиття в картинах Миколи Пимоненка. У його полотні «Весілля в Київській губернії» показано весільний хід сільською вулицею, причому кожна з постатей передає внутрішню сутність людини. Іншу сторону життя відбиває картина «Ярмарок», де показано, як дружина з дочкою вирвали з шинку підпилого господаря і ведуть його додому. Власне, сам ярмарок з людьми, тваринами, возом із запряженими волами є тільки фоном для розгортання гумористичної сценки, близької до тих, що подавалися у водевілях та народних анекдотах.

Картина Володимира Орловського «Хати в літній день» відчутно передає літню спеку. Художник досягнув цієї глибини зображення завдяки тонкому осягненню глибини блакитного неба з білястими хмарками і спаленого сонцем узгір'я. Полотно Сергія Світославського «Вечір у степу», де зображено запряжених у віз коней, що зупинилися на мілині степової річечки і припали до води, пройняте тишею літнього надвечір'я. Друга його картина «Переправа через Дніпро» вражає зображенням світлої гладіні могутньої ріки, що на задньому плані зливається з небесною блакиттю. На цьому тлі — люди, коні й воли біля розпряжених возів, а недалеко від берега на воді — човен з копицею сіна. Настроєм втоми і спокою віє від полотна «Воли на ниві»: весняне небо, смуга зораної землі, й на цьому тлі — дві пари волів, що вже гарно попрацювали і зупинилися для відпочинку.

Незрівнянним майстром пейзажу був Сергій Васильківський. Картина «Весняне бездоріжжя» передає той змінний стан провесни, коли пробудженню природи ще чинить сильний опір зима. Сизі хмари, що переходять у чорні, голі дерева, крім купки зеленіючих верб, що гнуться під холодним вітром, розгрузла від талих вод земля — ці образи створюють відповідний, швидше мінорний, ніж весняний настрій, У полотні «Ранок. Отара в степу» вражає широчінь степових просторів. Та чи не найкращим пейзажем митця є «Козача левада», де зелень трави, стіна недалеких дерев і воли, що пасуться біля невеличкого озерця, зливаються у світлу гармонію тих розкошів, які хвилюють людську душу.

Архип Куїнджі, грек за національністю, щиро полюбив українську землю і став її натхненним співцем. У центрі його уваги — український Південь, якому присвячені пейзажі «Чумацький тракт», «Степ у цвіту». Особливо тонко передав маляр нічні краєвиди. У картині «Місячна ніч на Дніпрі» відтворено плесо могутньої спокійної ріки, залите світлом місяця, що прозирає крізь хмару. Серед інших його пейзажів — «Українська ніч», «Після грози», «Березовий гай», «Дніпро ранком».

У розвитку жанру історичних полотен багато важила картина Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султанові», створенню якої сприяв український історик і письменник Дмитро Яворницький, автор славнозвісної тритомної «Історії запорізьких козаків». До речі, історик став прототипом образу писаря в картині Рєпіна.

Романтичним ореолом оповитий лицар Степу на акварелі Лева Жемчужникова «Козак їде на Січ». Доба козаччини відбита в картинах Сергія Васильківського «Бій запорожця з татарами», «Козачий пікет», «Сторожа запорізьких вольностей» («Козаки в степу»). Опа-нас Сластіон у картині «Проводи на Січ» яскраво передав епізод прощання батьків з сином, що від'їжджає за козацьким звичаєм «слави добути» в запорозьких степах.

Історичний живопис не тільки ілюструє події минулого, передає їх з виразністю, властивою цьому видові малярства, а й допомагає глибше зрозуміти історичну прозу і драматургію цього періоду, репрезентовану такими творами, як «Байда, князь Вишневецький», «Гетьман Петро Сагайдачний», «Наказний гетьман Северин Наливайко» Пантелеймона Куліша, «Гетьман Іван Виговський» Івана Нечуя-Левицького, трилогія «Богдан Хмельницький» і драма «Маруся Богуславка» Михайла Старицького, «Сава Чалий» Івана Карпенка-Карого, «Олеся», «Ясні зорі», «Степовий гість» Бориса Грінченка, поезії «Запорожець», «Хортиця» Якова Щоголіва. Картини на історичні теми також допомагають глибше зрозуміти своєрідність романтичної поетики у відповідних творах літератури.
Якісні зміни відбуваються в жанрі малярського та графічного портрета, який характеризується поглибленням психологізму в розкритті внутрішнього світу особистості, прагненням дати соціальні узагальнення. Одне слово, в образотворчому мистецтві відбувається та ж еволюція, що й у літературі, де в творчості Панаса Мирного, Івана Франка, Олени Пчілки, Івана Карпенка-Карого, Павла Грабовського визріває і стає домінуючою соціально-психологічна течія українського реалізму.

Порфирій Мартинович пише внутрішньо цільні, психологічні портрети полтавських селян. Киріак Ко-станді в картині «Біля хворого товариша» створив груповий портрет студентів Петербурзької академії мистецтв. Українські графіки продовжували традиції Тараса Шевченка в аспекті побутово-соціального осмислення різних сторін дійсності. Так, Костянтин Трутовський у численних малюнках відтворює побут селян («Два чумаки», На пасіці», «Під яблунею»), лихо солдатчини («В солдати», «Рекрутське присутствіє»), осуджує зловживання чиновників («Збір податків на селі»). Як бачимо, ці твори тематично перегукуються з аналогічними епізодами, зображеними у прозі Марка Вовчка, Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Олександра Кониського, Бориса Грінченка.
Микола Мурашко створив літографічні портрети Петра Могили, Тараса Шевченка, ілюстрував казки Ган-са-Крістіана Андерсена. Опанас Сластіон виявив високу графічну майстерність в ілюструванні поеми Шевченка «Гайдамаки» та народної «Думи про смерть коза-ка-бандуриста». Порфирій Мартинович ілюстрував «Енеїду» Івана Котляревського, а Костянтин Трутов-ський своїми малюнками допомагав читачеві проникнути в художній світ поем Шевченка «Гайдамаки», «Наймичка», «Сліпий».

Одне слово, взаємодія між літературою й іншими видами мистецтва сприяла взаємозбагаченню української національної культури, піднесенню самосвідомості всієї нації.

МОВА ТА МОВЛЕННЯ. ДІАЛОГ ТА МОНОЛОГ

1. Прочитати легенду. Завдяки чому її герой одержав можливість спілкуватися з рослинами, птахами та звірами? Чи можливе мовлення без знання мови? Що таке мовлення і що таке мова?

Знахар

Один хлопець-сирота в ніч на Івана Купала знайшов квітку папороті. Несе квітку додому й чує, що всі дерева, птахи й тварини розмовляють між собою, як люди. Цей цвіт папороті дав йому чарівну здатність розуміти мову тварин та рослин.

З того часу став хлопчина знахарем. Кожна травинка розповідала йому, яку недугу вона може зцілити. А пташок хлопець їхньою мовою розпитував, де та чи інша трава росте.

Найбільше ліків знала стара мудра змія, що жила у скелі. Свої таємниці змія відкривала тільки молодим  зміючкам.

Дізнався про це молодий знахар і почав учащати до скелі. Сховається серед каміння і слухає розмову між зміями.

Побачила якось стара змія хлопця, розгнівалась на нього і вкусила. Від її отрути знахар не вмер, але онімів.

Проте мову всього живого він розумів. Хоч не міг говорити, але міг слухати. До скону віку блукав знахар лісами, дослухався шелесту трав та пташиного щебету. Багатьох хворих урятував від смерті.

Народна легенда

Мова – це фонетичні, лексичні, граматичні, синтаксичні      засоби     (звуки, слова, словосполучення,   речення та ін.), які    служать   для      спілкування.     Мовлення – це  спілкування за допомогою мовних засобів,         тобто   мови.

2. Виразно прочитати байку за особами. Вказати в її тексті діалог та монолог. Що таке діалог та монолог?

Билина

                          Сказав раз Кущ Билині:

                          - Билинонько! Чого така ти стала,

                          Мов рибонька в’яла

                          Пожовкла, не цвітеш,

                          Живеш, як не живеш,

Твоя головонька от-от поляже?

- Ох; Кущику! – Билина каже. –

Я на чужині…

                          Хто щиро поважа родину,

                          Свій рідний край,

                          Тому не всюди рай:

                          Чужина в’ялить, як Билину.

                                                                                   Л. Глібов

               

Мовлення існує у формі  діалогу  або  монологу.

3. Прочитати казку за особами. Вказати в її тексті монолог та діалог. Чому людина втратила можливість спілкуватися з природою?

Добрий лісоруб

       Прийшов якось чоловік у ліс по дрова. Вибрав березу, підняв сокиру. Тут берізка заговорила жалісно:

       - Не рубай мене! Я маю багато дітей, вони плакатимуть, якщо мене не стане!

       Підійшов чоловік до дуба. Побачив дуб сокиру й почав просити:

       - Дай мені ще пожити на світі! Жолуді мої ще не дозріли й не годяться на насіння. Як же виростуть дубові ліси?

       Чоловік підійшов до сосни. Та теж почала проситися.

       Присів чоловік і замислився: «От диво! Ліс живе, він думає. У кожного дерева свій розум, у нас із ним одна мова. Кожне дерево знаходить мудрі й переконливі слова. Тож духу не вистачає його скривдити!»

       Тут із хащі вийшов дід з довгою зеленою бородою, у сорочці з бересту, в жупані з кори ялини. Лагідно глянув Лісовик на лісоруба й сказав:

       - Спасибі тобі, що не знищив моїх дітей! Це принесе тобі щастя. Віднині все, чого тобі захочеться, в тебе буде. Дивися лише, щоб твої бажання не стали надмірними. Бо ж тоді втратимо спільну мову, перестанемо розуміти одне одного…

       Попрощався Лісовик з чоловіком і зник у хащах.

       Жив той чоловік заможно й щасливо до кінця своїх днів. І діти його були щасливі, й онуки. Ніколи не кривдили вони нічого живого.

       Та якось праправнукові доброго лісоруба запраглося, щоб сонце спустилося з неба й погріло йому спину. Розгнівалося сонце на таку його дурість і спалило нахабу гарячим промінням.

       Того нещасливого дня гаряче проміння сонця так налякало дерева, що ті оніміли навіки. З тих пір люди не чули від них жодного слова.                                                                                      Народна казка

СКЛАДНИЙ ПЛАН ТЕКСТУ

Прочитати текст, визначити його тему. Виділивши мікротеми, скласти й записати простий план тексту. Навіщо, на вашу думку, складають план?

Перша книжечка

Нудна й тяжка була наука в дяковій школі. Проте малий Шевченко і до цієї науки брався охоче. Він відчував, що десь далі є наука ясна, радісна, справжня. Цей чарівний світ, мов магнітом, тягнув Тараса до себе.

Цікавішою для учнів наука ставала, коли починали вчити письма. Для Шевченка це була справжня втіха.

Папір був тоді дорогий, а кріпаки бідні. Грамотіям для письма залишалися стіни, ворота й двері.

Одного разу Тарас побачив у дяка грубий зшиток. Ще раніш хлопець бачив, як дяк щось у нього вписував. Тарас почав розглядати записані рукою дяка пісні й вірші. Довго сидів над ними, мов прикипів.

Уперше хлопцеві відкрилася таємниця, як творяться книжки. До жаги забажалося зробити таку книжечку самому. Захотілося вписувати в неї ті пісні й вірші, що йому припали до вподоби. Це був перший потяг до словесної творчості.

       І ось Тарас у бур’янах. Сів на колодці, розгорнув свій зшиточок. Сторінки його були розмережані візерунками. Тут  були записані пісні й вірші.

       Хлопець записав ще одну пісню. Тепер йому захотілося співати. Він стиха завів  дзвінким та гнучким голосом. Кінчав пісню й знову починав. І не було тому співу краю.

        За С. Васильченком

  Прочитати складний план поданого в попередній вправі тексту. Порівняти його із самостійно складеним простим планом. Який із планів є конкретнішим, більш докладним? Усно переказати текст за складним планом.

План

I.  І до нудної науки Тарас брався охоче.

        II. Навчання письма – справжня втіха.

        III. На чому писали «грамотії».

        IV. Тарас побачив дяків зшиток.

Вписані дяком вірші та пісні.

2. Забажалося зробити книжечку.

3. Перший потяг до словесної творчості.

        V.У бур’янах:

 1. Пісні й вірші у зшиточку.

         2. Записав ще одну пісню.

         3. Трасові захотілося співати.

         4. Не було тому співу краю.

Складний  план  відрізняється  від  простого тим, що  його пункти включають у себе підпункти, тобто заголовки ще дрібніших частин тексту.    У порівнянні із простим планом складний є  конкретнішим і більш вичерпним.

Прочитати текст, визначити його тему, виділити мікротеми. Скласти й записати складний план тексту. Усно переказати текст за планом.

Співоча родина

Жив колись бідний удівець. Мав він повну хату малих дітей, а землиці – на заячий скік. Тяжко працював, щоб прогодувати сім’ю.

Усі в родині любили співати. Не те що дня, години не могли прожити біднякові діти без пісні.

По сусідству жив багатий та  вредний  дячок. Співи бідних дітей дратували його. Прийшов він до їхнього батька, кинув  торбу з грішми на лаву й попросив дати йому на виховання котресь дитинча. Він був упевнений, що інші діти заздритимуть, і буде їм не до співу.

Скликав бідний чоловік дітей і спитав, хто хоче жити в багатого сусіда. Спатиме він там на перинах,  а їстиме самі калачі.

Гірко заплакали діти, бо не хотіли розлучатися з татком та одне з одним. Пісня об’єднувала їхні душі, робила їх щасливими. Які калачі й перини можуть таке щастя замінити?

Розгнівався панок, але що мав робити? Запропонував торбу грошей залишити, якщо ніхто з дітей більше не співатиме.

Тут один хлопчик заспівав такої сумної, що у всіх закрутилися сльози в очах. Схопив бідняк торбу та віддав панові. Бо ж продати дитячі співанки – то однаково, що продати рідне дитя.

Щодня бриніла піснями бідняцька хата. І як не тяжко було жити в злиднях, була та родина щасливою.

Макітрина балка

На правому березі річки Костуватої є невелика, але глибока Макітрина балка. У тій балці височіє гранітна скеля. А в скелі видовбана ступа.

Ось що розповідають про ту ступу діди. Давним-давно жили в цій місцині вільні козаки. Задумали їх завоювати турки. Рушили проти козаків військом. Ті посунули ворогам назустріч. Спинились два війська одне напроти одного.

А звичай у ті часи був такий. Кожне військо виставляло свого воїна. Хто з них кого поборе -  тієї сторони й перемога буде.

Виставили турки воїна Махамуда. Був він клишоногий, присадкуватий і здоровий, як гора.

Викликався змагатися з Махамудом козак Микита Орел. Вийшов він і став поперед козацьких лав.

Зійшлися воїни, почався поєдинок. Хоч як намагається турок козака від землі відірвати, хоч як смикає, нічого не виходить.

А козаки з турка кепкують, що він мало каші з’їв.

Перенесли боротьбу на наступний день.

Уночі турки видовбали в скелі ступу, натовкли пшона й наварили три пуди каші. Наївся Махамуд.

Наступного дня двобій продовжився. Знову не може турок Микиту від землі відірвати. А козаки знай регочуть, що мало каші з’їв.

Тієї ночі турки наварили сім пудів каші. Їв Махамуд, аж відвертало.

Уранці посунув турок на Микиту, мов гора. Схопив його, напружився, щоб від землі відірвати, та й луснув.

Довелося туркам з ганьбою відступати. Напам’ять про їхню неславу залишилась ступа в скелі в Макітриній балці.

                                                               Народна легенда

 ОПИС ПРИРОДИ

Прочитати. До якого типу мовлення слід віднести текст? Який куточок природи тут описано? Які предмети описав автор, щоб відтворити картину природи?  Що є «відомим» і «новим» у реченнях опису предмета?

Була тепла, ясна осінь. Осіннє повітря було прозоре, тихе. Під безхмарним небом стояло велике золоте сонце. Під його скісним промінням золотом сяяло листя лип те беріз. Здавалось, що якийсь чарівник, як у казці, вбрав дерева в золоті шати. Падало жовте листя, а здавалось, що то золото капає на землю. Усе навколо було обсипане сонячним промінням. На серці було тихо й весело.

За  М. Коцюбинським

Опис  картини природи складається із сукупності описів окремих предметів (неба, хмар, повітря, дерев, трави і т. ін.).    «Відомим» в описі природи є назви цих предметів або їхніх частин. «Новим» є ознаки.                                                          В                                           Н                                           Наприклад: Затінок у ялиновому лісі густий .                                                                              В            Н             Н                    Повітря   густе,  ароматне.                        В        Н             Н                            Земля чорна,  вкрита сухою глицею…       Опис природи може бути складений як у художньому, так і в науковому стилях.

Прочитати. У реченнях опису природи визначити «відоме» та «нове».

   Яр глибоченний, порослий зеленню. Між вербами в’юниться  річка. -  чиста, як сльоза. Береги круті й кам’янисті. На березі звиваються вузенькі стежки.  Торішній очерет сухий, сиво-бурий.

    Небо затягнуте туманом. Пелена туману сіра й незрушна.

Прочитати уривки, визначити стиль кожного з них. Свою думку довести. Яка, на вашу думку, мета наукового опису природи, яка художнього?

Дерева широколистих дібров помірного клімату вкриті листям лише влітку. Стовбури й гілки дерев захищені товстою корою, бруньки смолистою лускою. Загальна поверхня листків велика.

Широколистий ліс має складну ярусну будову. Надґрунтовий шар з опалого листя пухкий і товстий. Мох зустрічається лише на пнях або повалених стовбурах. Затемнення в дібровах не є великим. Крони дерев утворюють порівняно розріджене шатро.

З дитячої енциклопедії

2. Зелене царство пишніло неповторною красою. Вітер збивав з дубів зелену піну. Із осик з тихим шелестом гвинтилося на землю жовте листя. Неначе боярські шапки, зеленів мох, розцяцькований жовтим осиковим листям. Сохла папороть, згортаючи пальмові листки. Осички просили на зиму чобітки, а дуби наглухо застібали кожухи. І над усім цим лісовим царством – небо, безкрає, поцинковане небо, що світить сонцем, дихає заморозками, тирликає жалібним квилінням запізнілих гусячих зграй.

За Г. Тютюнником

Мета наукового опису природи – об’єктивно й точно назвати одночасні або постійні ознаки предметів, з яких складається картина природи.    Мета художнього опису природи – створити образ побаченого, емоційно вплинути на читача чи слухача.    У науковому описі всі слова вживаються в їх прямому значенні. В описі художньому широко використовуються художні засоби (епітети,порівняння, уособлення і т. ін.).    Епітети й порівняння відбивають ознаку предметів. Тому в реченнях опису епітети й  порівняння є «новим».

Прочитати. Вказати в реченнях художні засоби. З якою метою їх ужито? Пригадати визначення епітета, порівняння, уособлення.

Реве та стогне Дніпр широкий, сердитий вітер завива.

                                                                                       Т. Шевченко

Горить-тремтить ріка, як музика.                           П. Тичина

Низько в небі стримить, як золотий серп, пізній місяць.

                                                                                   С. Васильченко

Сад шепотів пошерхлими губами якісь прощальні золоті слова.                                                                                               Л. Костенко

Прочитати текст, визначити його тему й головну думку. Який тип мовлення покладено в основу тексту? З’ясувати стиль, свою думку довести.

Вказати в тексті зачин та кінцівку. Усно переказати текст за самостійно складеним планом.

Степ

Переді мною розстеляється зелений степ. Хтось неначе розгортає пишний килим.

Весна, ранок. Сонечко зійшло. Трава припала росою. Червоні та жовті дикі тюльпани світяться проти сонця, неначе кришталь. Яро червоніє польовий мак. Степ яскравіє, цвіте, ніби живе й дише.

Над степом шугають орли. У небі співають жайворонки. У траві дзвенять коники, ворушаться ховрашки. Гудуть бджоли на квітах.

Ген-ген далеко в степу сунеться довга валка чумаків. Їх пісня понад степом. Отари овець сунуться по степу, неначе білі та чорні хмари.

І бачу я, що не загинула краса України, не занапастилася її сила, збереглась, заховалась у степах. І ніколи та сила не загине!

За І. Нечуєм-Левицьким

Теплий травневий вечір тихо спускався над селом. Білі стіни хат виступали із зелені садів. Косе проміння сонця обливало їх золотом. Червоним вогнем виблискували вечірні промені в маленьких віконечках.

На широкій призьбі грівся під ласкавим вечірнім сонечком старий дід. Біля ніг його на траві сиділо двоє молодих дівчат. Уважно слухали дівчата старого. Перед зором їхнім проходило все те, про що  він розповідав.

         Старий розказував про, того, хто народився в убогій печері, кого Мати Божа, Діва Марія поклала на сіні, просто в ясла. Ніч була тепла, зоряна, в широкому степу мирно спали коло отари пастухи, і  побачили вони, що небо розверзлося, й Ангели сповістили їх, що на землі народився Христос, Син Божий, який прийшов у світ, щоб принести грішним людям милість, прощення й любов. І тоді взяли пастухи ґирлиги свої і пішли до печери вклонитися йому… А він лежав у яслах  і з лагідною усмішкою дивився на людей…

       На заході тихо розливалось ніжне сяйво вечірньої заграви. Високо в глибині неба, немов малесенькі діаманти, загорялися перші зорі. Тихий вечір ласкаво обіймав стомлену денною спекою землю.

                                                                         За М. Старицьким

Наступили ті осінні, тихі та смутні дні, коли сонце світить і не гріє, коли спадає з дерев останнє пожовкле листя, а високо в блакитному сяєві блукає біле бабине літо.

Школярі дуже кохаються в таких днях. В літню куряву та спеку вволю не нагуляєшся, не набігаєшся. Восени ж, коли повітря таке свіже, таке прохолодне, можна бігати, можна гратися, борюкатися без кінця.

Городи та левади в цей час повні гнилими огірками та качанами з капусти, а це така чудова зброя до улюбленої школярської потіхи – війни. Напівспустілі, вже обібрані хазяями сади в коліно засипані сухим листом. У ньому так любо качатись та боротись!

Усі такі місця в селі ясних осінніх днів сповняються шумливою дітворою. Тут воюють козаки з ляхами.

 Після цілого ряду блискучих перемог козаків над ляхами та ляхів над козаками і ті  і другі любенько розмовляють між собою, спочивають десь у гаю чи на березі озера.

Невдовзі сонце починає заходити червоним великим колом. Сірими та ліловими баранцями біжать по обрію неба волохаті хмаринки. З дерев задумливо падають на землю сухі листочки.

                                                                          За С. Васильченком

Опис приміщення

На вигляд курінь був довгою казармою. Він мав чотири великих квадратних вікна, одні низькі двері. Курінь не мав кімнат і переділок.

З сіней у хату виходила через стіну велика піч. На всю довжину куреня ставився стіл з однієї товстої дошки, прибитої цвяхами по вкопаних у землю стовпів. Навколо стола ставили вузькі лави. Уздовж стін, з трьох боків, настилали поміст із товстих дощок на стовпах, який заміняв козакам постіль. На «покуті», тобто у красному куті, були прибиті ікони, перед ними висіла багата лампада.

На стінах куреня розвішували різну зброю. Під стелею тягнувся різьблений сволок із хрестом посередині.

За Д. Яворницьким

Удовина хата була висока, світла й дзвінка. На трьох блакитнавих її стінах цвіли й одцвітали дивовижні рушники. На четвертій стіні світилися полив’яні миски й полумиски. Посередині стояв старовинний ткацький верстат, на якому волохатився зелений, м’який, як сон, налавник.

За М. Стельмахом

 Внутрішній кут української хати з одного боку від вхідних дверей завжди займала вариста піч. По діагоналі від печі влаштували парадний кут (покуть, святий вугол). Тут розміщували ікони, прикрашені тканими або вишиваними рушниками. Під іконами вздовж бічної (причілкової) стіни ставили стіл. Біля столу попід тильною (задньою) стіною розміщували довгу дерев’яну лаву. Збоку від столу знаходилася скриня.

                                                                         З довідника

2. Уступили в хату. Низенька вона, невеличка, зате рівно помазана, гладенько вибілена. Піч вікна обведені кругом жовтою глиною. У кутку біля божниці – покритий білою скатертиною стіл. Кругом стін жовтіють вишарувані, наче з воску, лави. Долівка пісочком присипана. Видно, що щирі хазяйські руки ходили коло цього невеличкого гнізда.

                                                                         За Панасом Мирним

Теплого осіннього вечора йдемо з матір’ю до сусідів. Іти нам повз голий садок. У темному, зеленкуватому небі присвічує нам дорогу круглий місяць.

Кучеряві мітли садка весь час пробують ухопити головешку місяця в своє чорне гіллясте плетиво, а він виривається з полону й іде низько по небу разом з нами повз дерева. Мене дуже дивує, як місяць іде по небу в ногу з нами. Я зупиняюсь, і він зупиняється. Я підбігаю за матір’ю, і місяць зривається наввипередки зі мною.

       У сусідів у хаті затишно світиться. Переступаємо поріг, вітаємось. Сідаємо на широку лаву.

       У хаті біло, просторо. У кутку під образами стоїть стіл. До нього попід стінами тягнуться довгі широкі лави. Під причілковою стіною примостилася скриня, а за нею розлігся піл, у ногах якого починається піч.

       Мою увагу привертають образи. Вони мальовані на великих дерев’яних дошках, від них розпросторюється жовто-зелене сяйво. Бородаті святі нагадують сільських дідів у житніх брилях. Брилі-німби освітлюють шляхетні обличчя.

       Через якусь часину повертаємось додому. Небо вже зовсім згасло й почорніло. Місяць не хоче чимчикувати з нами, а висить собі незалежно високо в небі. Зате стежку освітлює нам так, що вона аж сяє голубою пилючкою.

       Скільки часу минуло, а мені досі та наша подорож до сусідів утрьох з місяцем уповні видається якимось причастям душі.

За В. Захарченком

На покуті темніли старі образи, ледь помітно виблискували позолотою. Недалечко від ікон висів портрет Шевченка. З простенької рами розгорнуто висів рушник, наче гаптовані крила якогось дивного білого птаха або величезного метелика.

       У кутку стояла охайно підведена червоною глиною біла піч з мальованим комином. Вона, наче огрядна молодиця в білій вишитій сорочці, посідала в хаті чимале місце.

                                                                За М. Сарма-Соколовським

З історії Запорізької Січі

Жінкам та дівчатам заборонялося з’являтися на Запорізькій Січі, тому що козаки хотіли відокремити їх від грубих, часто кривавих чоловічих справ. Отже, жіноцтву на Запорожжі ніколи не було місця.

Саме жінкам доводилося берегти й підтримувати домашнє вогнище, виховувати дітей, давати лад господарству, бо чоловіки-воїни зі зброєю в руках захищали рідну землю.

Шанобливо ставились в Україні до жінки-матері, тому що саме вона була берегинею козацького роду. Таким чином., берегти родину, плекати її й зміцнювати – найперше призначення українки.

                                                                          За В. Супруненком

Толока -  одна з найдавніших форм колективної взаємодопомоги при виконанні трудомістких робіт. Це різновид тимчасового об’єднання фізичної сили, трудових навичок селян, їх робочої худоби, знарядь праці тощо.

В основі толоки було добровільне надання безкоштовної допомоги односельцям. На знак вдячності господар толоки щедро пригощав її учасників.

Толокою виконувались різноманітні польові роботи, численні господарські, наприклад, побудова житла, лагодження доріг.

Крім поняття «толока», існувало поняття «поміч». Це була допомога вдовам, сиротам, сім’ям, які постраждали від стихійного лиха. На таких благодійних роботах працювали «за спасибі», «з любові».

                                                                                   З довідника

Історичні постаті

Дмитро Байда-Вишневецький – відважний воїн, здібний полководець, ватажок українського козацтва. Саме він збудував найперше військове укріплення на острові Хортиця на Запорожжі. Саме він у середині XVI століття згуртував розпорошені до того козацькі загони в єдину військову силу.

Під командуванням Дмитра Вишневецького козаки не тільки давали відсіч нападникам. Мужній Байда організував походи козацьких загонів у володіння татарського хана та в район турецьких фортець на Дніпрі.

Чому ж Дмитра Вишневецького прозвали в народі Байдою? Так прозвали наших козацьких мудреців, чарівників, характерників. Древньою мовою санскрит «байда» означає «лікар», «цілитель», той, хто зумів зцілити себе й може допомогти іншим. Від того ж кореня походить і слово «байдужий» - тобто спокійний, розважливий, розсудливий, такий, що  володіє великою внутрішньою силою.

Ім’я Байди-Вишневецького обезсмертила народна пісня. Доки співатимуть українці про подвиги своїх відважних лицарів, не буде переводу козацькому роду.

                                                                         З журналу

Для українця сонце завжди було святим і праведним, тому що зігрівало землю, у яку сівач кидав зерно. Сонце шанували, бо до нього тягнувся зелений паросток, тому що під його промінням він перетворювався на хлібний колос.

Сонце прокидалося рано-рано, починало свій невпинний рух над степами і горами, ополудні воно трохи відпочивало, потім знову котилося небесною дорогою, яка приводила його в затишне надвечір’я. наступного дня все повторювалося. Так було завжди.

Сонце шанували і літні люди, і діти. Гріхом було показувати на нього пальцем, бо око виколеш. Не можна було кидати камінням, бо Бог хліба не дасть. Не можна було ставати до сонця спиною. Якщо збиралися молитися і не було ні образа, ні хреста, то із святими словами зверталися до сонця.

За кольором сонця люди визначали погоду. Дощова вітряна днина чекала селянина, якщо сонце заходило за хмару або навколо нього з’явилося бліде колесо з червоними плямами. Якщо сонце сходило в тумані, мало бути й душно.

Споконвіку сонце уособлювало для українця сили добра.

                                                                                     За В. Супруненком

Родинний етикет українців

Українська сім’я відзначалася рівноправністю чоловіка й дружини. Це пояснювалося вимушеною тривалою відсутністю чоловіка-воїна в домі. На час такої відсутності жінка перебирала на себе обов’язки глави сім’ї. Крім того, рівноправ’я було закріплене традицією, за дотриманням якої стежила громада.

Громаді відводилося суттєва роль у вихованні дітей. Та основна відповідальність у цій справі була покладена на сім’ю. Про здоров’я дитини, прищеплення їй працелюбності найперше дбала мати.

Найбільшу увагу приділяли вихованню дитини від одного до п’яти років, тому що в цьому віці вона інтенсивно росте й розвивається. У вихованні брала участь уся родина.

Малу дитину не карали, аж поки вона не починала осмислювати власних вчинків. Коли дитя вчилося говорити, вся родина підтримувала його за допомогою фольклорних  творів: казок, пісень, скоромовок.

З наймолодшого віку дітей залучали до праці, тому  що саме працелюбність вважалася за найвищу чесноту. Вже з чотирьох - п’яти років дитину поступово включали в сімейні роботи, у шість вона мала чітко визначені трудові обов’язки. Молодь віком з шістнадцяти років працювала нарівні з дорослими.

Дитина змалку ставала свідком шанобливого ставлення молодших до старших. Над усе в родині ставилися такі чесноти, як доброзичливість, щирість, чуйність. Величезного значення надавали вихованню любові до рідної землі.

       Родинний етикет українців визначався народними традиціями.

                                                                         За О. Ковальчуком

Мудрість народного фольклору

У багатого батька був один син. Своє майно батько нажив чесно, бо багато поту вилилося з нього, багато крові зіпсувалося, поки заблищали в його кишені червінці. А синові до того байдуже. Він виріс серед червінців, то вони йому й не дорогі були. Як дасть батько, то він і сіє грішми, як половою. Дививсь - дививсь на це батько, і так йому гірко стало, що син заробленим нехтує!

Пішли якось батько з сином до річки, посідали, балакають. Вийняв батько золотого й замірився на річку, наче хоче кинути. Сину байдуже. Кинув батько у воду червінця, син навіть не спитав, нащо то. Розгнівався батько й каже:

- Іди, сину, й зароби хоч одного золотого. Як заробиш, вертайся. Як не годен заробити, я все майно на сиріт віддам, вони хоч вдячні будуть…

       Засміявся син і пішов собі. «Хіба то диво – червінця заробити?» - думає.

       Син знав письма. Пішов він шукати роботи для чоловіка письменного. Куди не піткнеться – скрізь не треба. А їсти вже хочеться! Продав кожух.

       Настала осінь. І холодно, і їсти хочеться. Пішов хлопець до Дніпра, де суден без ліку стоїть. Найнявся лантухи тягати. Як лозинка, під ними гнувся, ноги трусилися, голова горіла. Увечері впав на змелю і заснув.

       Проробив так хлопець усю осінь та зиму. Недоїдав, недопивав і лише по весні зібрав стільки грошенят, що виміняв на золотого.

       Прийшов до батька, аж той стоїть коло млина, біля річки. Лізе син до кишені, потихеньку, мов скляне, виймає щось у ганчірку загорнуте, а тоді в папірець. Узяв батько червінець та як заміриться на річку… Син як ухопить тата за руку, як заголосить!

З того часу зробився хлопець працьовитим та хазяйновитим, бо зрозумів, що і як дістається.

Хліборобові діти

Хліборобові діти між собою не мирилися. Він їх часто вмовляв, але слова не допомагали. Тоді хлібороб вирішив вплинути на них ділом і наказав принести в’язку різок. Коли в’язку принесли, батько наказав дітям зламати її. Ті, хоч як силкувалися, не змогли цього зробити. Тоді батько розв’язав в’язку і дав кожному по різці. Коли вони легко переламали їх, батько промовив: «Будьте завжди дружними, тому що тільки злагода робить людей сильними і непереможними!».

Таким чином, важко перемогти людей, коли між ними панує згода, тоді як незгода робить їх слабкими й безпомічними.

Чудо-груша

Жив на світі чоловік такий бідний, що тільки й багатства мав, що дітки. Була в нього корівка, але така стара, що молока від неї вже не було. Не раз казали чоловікові, щоб зарізав корову, та той усе жалів.

Перед смертю заговорила корова до чоловіка людським голосом. Подякувала за доброту,  за те, що її не зарізав. Наказала, як умре, закопати її під вікном біля хати.

Чоловік зробив, як корівка казала. За весну виросла на тому місці груша. Зацвіла, на осінь груші вродили. Здорові, гарні, смачні! Усе село пригощав чоловік тими грушами, нікому грушки не пожалів. За це ділилися з ним, хто що мав. А один  заможний хазяїн йому корову подарував.

Мав той чоловік заздрісного й скупого брата. Злився він, а якось діждався ночі й пішов грушу рубать. Як розмахнувся, як ударив, а стовбур був дуже твердий. Як відлетить сокира, як цюкне його по нозі! Від болю він знепритомнів і впав під грушею. Ледве отямився, а нога скалічіла.

Груша собі росла, щороку врожай давала. Хазяїн грушки роздавав і продавав. Уже не був бідний, мав добро сам і з іншими ділився. Люди його шанували, а лихого брата не любили.

                                                                 Народна казка

Тексти диктантів

5 клас

Різдво

Різдво – найдавніше наше свято. Походить воно з часів, коли предки ще не були християнами. У ті часи його відзначали на честь сонця Дажбога. Коли предки стали християнами, в цей час почали святкувати день народження справжнього Бога – Ісуса Христа. Тому в цьому святі збереглося багато старих звичаїв, які поєднані тепер з християнством.

Різдво починається святвечором. У святвечір на Україні не їдять м’яса, молока, яєць… Кутя – головна страва на святвечір. До куті готується узвар. Борщ варять у цей день з рибою чи сухими грибами, подекуди «з вушками», вареники з капустою, подають свіжу або солону рибу, інші пісні страви (за П.Волиняк).

Примітка – «вушка» – вареники з грибами, які додають до борщу.

6 клас

Дідух

Традиційною українською символікою на різдвяно-новорічні свята був дідух. Виготовляли його з куля або ж першого зажинкового снопа. Кільканадцять пучків, окремо обплетених соломинками, ув’язували в пишний вінок. Зразу робили триральчате розгалуження для того, щоб дідух міг рівно стояти. Верхівка новорічного вінка нагадувала конусоподібний сніп з безліччю колосся. За гілки ж дідуха правили зібрані докупи пучки. Це справді був високомистецький витвір, що аж ніяк не поступався сучасним нашим ялинкам.

У світлицях дідуха ставили напередодні багатої куті. Свою обрядову функцію він виконував протягом усіх різдвяних свят. Постійним його місцем були покуть, стіл. Будь-які ритуальні дійства неодмінно поєднувалися з обрядовим вінцем. Дідухом користувалися практично на всій території України (за В.Скуратівським).

7 клас

Святвечір

Ланцюжок веселих і дзвінких зимових свят відкриває Різдво. Святкування Різдва починалося напередодні – у святвечір, різдвяне надвечір’я.

Святвечір – це останній день зимового посту – «Пилипівки», тому господарка готувала лише пісні страви. Не рахуючи хліба, їх мало бути 12. Посередині стола поруч зі свічкою, що стояла в склянці із зерном, лежав калач. Найважливіші обрядові страви: кутя – ритуальна пшенична каша з медом і узвар – компот із сушених фруктів.

Перед вечерею діти залазили під стіл і кричали: «Кво, кво, кво! Завтра в нас Різдво!» Хтось із дорослих тріпав їх за чуби, щоб кури неслися.

Перед тим як приступити до вечері, господар надбирав трохи куті в ложку й підкидав її вгору. По зернах, що приклеювалися до стелі, родина гадала про майбутній урожай… (За В.Супруненком).

Рослинні символи України

Верба

1.      Дерево з гнучким гіллям, дрібним видовженим листям. Плакуча верба – вид верби, що має довгі звисаючі гілки. Росте переважно біля річок, ставків, криниць.

2.      Вживається в науковому, художньому, розмовно-побутовому стилях.

3.      Спорідненні слова: верба, вербовий, верболіз, вербичка, вербний, вербняк, вербонька, вербиченька.

4.      Прислів’я і приказки:

Там де росте верба, житиме ріка.

Їж, коза, лозу, коли сіна немає!

Росте, як верба.

Зігнувся, як верба над водою.

Верба край городу – відверне шкоду.

У нього груші на вербі родять.

Куди не повернеться, то за ним золоті верби ростуть.

Будь високий, як верба, а багатий, як земля.

Легенда:

Верба

   Одна жінка вдень жила зі своєю сім’єю, а на ніч перетворювалась у вербу. Аж ось про це дізнався її чоловік, узяв та й зрубав вербу, - тоді й жінка померла. І тільки материнська любов продовжувала жити в цьому дереві.

   Зроблена з верби колиски заколисувала осиротілого хлопчика, а коли він підріс, то зробив собі сопілку з пагінців старої верби. І сопілка та розмовляла з хлопчиком, як рідна мати.

 Дитяча гра « Вербиченька»:

   Заквітчану гілочку верби втикають у землю. Хто з хлопчиків перестрибне і не доторкнеться до неї, той буде великий, здоровий і багатий. Той, хто перестрибує, говорить:

Великим буду, як верба,

Здоровим, як вода,

Багатим, як земля.

Поетичні рядки:

             ***                                                           ***

Чужими пісками                                  Після річки верби головаті

Шевченко ішов                                    Довгі віти в воду похиляють;

І прутик вербовий                              Журавель поскрипує на хаті,

В пилюці знайшов.                            Босі діти у дворі гуляють.

Підняв Тарас прутик,                                               ( Іван Франко)

Зрадів, як добром.                                        Вербові сережки

Згадав рідні верби                                 Після яру, біля стежки

Над рідним Дніпром.                            Одягла верба сережки.

І плакав, і мріяв,                              Головою хилитала,

І виніс води,                                 Потихесеньку питала:

І прутик вербовий                      - Де ота біленька хатка,

В піску посадив.                         Що гарнесенькі дівчатка?

В далекім степу зеленіє верба –          Хай би вибігли до стежки,

За Україною туга – журба.                   Подарую їм сережки.

                ( М. Хворосницька)                               ( Ліна Костенко)

                ***

Тече вода з-під явора

Яром на долину.

Пишається над водою

Червона калина.

Пишається калинонька

Явір молодіє,

А кругом їх верболози

Й лози зеленіють.

                  ( Т. Шевченко)

   Цікаво знати:

     Верба – одна з найулюбленіших дерев на Україні. Здавна супроводжує вона людське поселення й оселі. Нею обсаджували ставки, береги річок, дороги.

          З п’ятисот видів верб, які ростуть на нашій планеті, тридцять припадає на Україну. Це такі сорти, як: біла верба, ламка, гасролиста, попеляста, розмаринолиста.

     Серед пісків найбільше полюбляє рости пурпурова верба, у лісах та на болотах – верболіз, на узлісках здебільшого зустрічається козяча.

      Це невибагливе дерево однаковою мірою може прижитися у болотистій місцевості і на пісках, у лісах й чистому полі. Та, проте, найбільше прислужилася верба для річок, ставків, криниць.

       Незамінною була лоза при виготовленні ясел для худоби, кошар, кліток  для дрібної домашньої живності. З міцних окоренків виходили добротні човни. З чистої деревини видовбували музичні інструменти. З верболозу народні майстри плели кошики та корзини для господарських потреб, декоративні прикраси, меблі, хлібники.

       Лоза відігравала й важливу ритуальну-обрядову роль. Букетик з вербових котиків – що може бути кращим подарунком? Пухнасті, як молоді курчата, котики з блискучо-білявими усміхом випромінюють не тільки теплом і ласку, а й запах весни. Зацвіла верба, кажуть у народі, - прийшла весна.

Вишня

1. Фруктове дерево, весною вкривається густим білим цвітом. Має соковиті, кислуваті червоні плоди.

2. Вживається в науковому, художньому, розмовно-побутовому стилях.

3. Спільнокореневі слова: вишня, вишенька, вишневий, вишняк, вишнячок.

 4. Загадки :

Червоний колір, а винний смак; кам’яне серце, в чому це так?

                                                                                                  ( у вишні)

Навесні зацвіте білим цвітом, а в жнива – червоним плодом.  ( Вишня)

 Почервонів зелений сад,                        Червоненька і смачненька,

Червоні крапельки висять.                      Дуже з вигляду гарненька,

Знають добро краплі ці                            І боки у неї пишні,

І дорослі, і малі.                                        Літом смачно їсти ...

З задоволенням їдять –                                                                ( Вишні)

Тільки кісточки летять.  ( Вишня)

Поетичні рядки:

          Вишенька                                                   Вишневий сад

Вишенька прийшла,                                       Вишневий сад

Вишень принесла.                                          З вишневих віт

Хто в садочку працював                                Вишневий вітер

Тому – повну жменьку                                   Звіває  з віт.

А хто бігав та гуляв –                                                      (І. Драч)

Кісточку одненьку!                                                             ***

             ( А. Камінчук)                          Ой у саду -  винограду

         ***                                               Черешні та вишні,

У саду на вишні                                   То не вишні, то хлоп’ята

Розцвілися гілки.                                 Українські пишні.

І летять до вишні                                        ( Роман Завадович)

Працьовиті бджілки.                                        ***

Треба їм у вулик                                 У садочку - зеленочку

Меду наносити,                                Ходить вишня у віночку.

Щоб було зимою                               Хтось їй грає на дуду,

Бджілкам чим прожити.                   Подивися я піду.

            ( Олена Журлива)                                            (Л. Костенко)

  Вишенька                                                   Вишеньки

Посадив п’ять вишень тато,                Поблискують черешеньки

А одненьку  -  я.                                    В листі зелененькім,

Поливаю, зеленіє                                   Черешеньки ваблять очі

Вишенька моя.                                      Діточкам маленьким.

Будуть птиці прилітати                         Дівчаточко й хлоп’яточко

У вишневий сад.                                      Під  деревцем  скачуть

Заспівають, защебечуть –                    Простягають рученята

Буде двір наш рад.                                Та мало не плачуть:

Будуть в цвіті білі ночі,                        Раді б вишню з’їсти,

Будуть бджоли вдень,                            Та високо лізти,

Буду з хлопцями співати                        Ой раді б зірвати,

Молодих пісень.                                      Та годі дістати!

Ми змайструєм гарну лавку           « Ой вишеньки – черешеньки,

В нашому садку.                                     Червонії, спілі,

Буде наш дідусь сидіти                          Чого ж бо ви так високо

Тут у холодку.                                         Виросли на гіллі!»

Скоро дерево зародить                          «Ой того ми так високо

Ягоди смачні.                                          Виросли на гіллі, -

Буде рідним і сусідам,                                Якби зросли низесенько,

Буде і мені.                                               Чи то ж би доспіли?»

Гість прийде до нас і скаже:                                  ***  

-  Гарно ти зробив,                                Садок вишневий коло хати

Що ці вишні кучеряві                          Хрущі над вишнями гудуть.

З татком посадив.                               Плугатарі з плугами йдуть.

                                                   Співають ідучи дівчата,

                                                  А матері вечерять ждуть.

Тополя

1.      Дерево родини вербових із високим прямим стовбуром, крона має форму піраміди

2.      Вживається в науковому, художньому, розмовно-побутовому стилях.

3.      Спорідненні слова: тополевий, тополиний, тополька, тополинонька, тополиночка,тополенька, тополина, топольник.

4.       Поетичні рядки:

            ***                                                              Тополі

Ой, чого ти, тополенька,                                По діброві вітер виє,

Не цвітеш?                                                       Гуляє по полю.

Чом пожовклу головоньку                             Край дороги гне тополю

Хилиш гнеш?                                                  До самого долу.

Чом з вітрами - парубками                               Стан високий, лист широкий -

Не шумиш?                                                       Нащо зеленіє?

А засмучена - засмучена,                                 Кругом поле, як те море

Мов з небом заручена,                                      Широке синіє.

Все мовчиш?                                                                   ( Т.Шевченко)

Тільки часом до хмароньки

Скажеш ти:

« Ой, хмаронька, ой чаронько,

Не лети,

Зірви з мене це листячко,

Це листячко – намистечко

Без краси.

У різну родиноньку

Віднеси».

             ( Т.Коломієць)

  Загадка:

    Як дерево називається, що влітку в білий пух одягається? ( Тополя)

   

Народні порівняння :

    Струнка, як тополя.

     Тонка, як тополя.

Цікаво знати!

     Тополя – справжній санітар міст і сіл. Доросла тополя за літні місяці поглинає 44 кг.  вуглецю, а липа лише 16 кг.. Одна тополя замінює більше десяти ялинок. Листя 400 тополь збирає за літо півтонни пилу.

    Із прадавніх часів у нашому народі збереглося Свято тополі. Обирали найстрункішу дівчину, піднімали їй руку над головою, на них вішали хустинки, стрічки, намисто і водили її селом, полем, лугом, співаючи:

Стій, тополенько,

     Стій, не розвивайсь,

    Буйному вітроньку

Не піддавайсь…

   У суботу перед Зеленими святами – Трійцею – гілки тополі разом з гілками інших дерев втикали у ворота, щоб відігнати нечисту силу.

   На Купала також « водили тополю». А в котрій хаті дівчинка народилася, та на видному місці біля обійстя маленьку тополеньку садили. Існувало й повір’я, якщо дитина горбата, треба стати під тополею, міцно обняти її, і вона «забере горб».

   Біля придорожніх тополь здавна зупинялись на відпочинок мандрівники, в їх затінку відпочивали чумаки.

   Щось справді осяйне, оберігаюче є в цьому дереві:

                                            Тополі по волі

          Стоять собі, мов сторожа,

     Розмовляють з полем.

  Як символ рідної землі, України, виступає тополя у вірші Василя Симоненка:

                                           І коли впадеш ти

                                           На чужому полі

Прийдуть з України

                                            Верби і тополі…

   Наші предки на честь цього дерева називали й поселення: Тополі, Тополівка, Топольне та ін.

   Дівчата в Україні восени плетуть віночки з листя тополі, змагаються, в кого вони довші і красивіші.

Василь Сухомлинський

Вічна тополя

   Стоїть край дороги стара – престара тополя. Узимку тривожно шумлять її голі віти, а весною покривається вона зеленим листям. Скільки й пам’ятаю, стоїть вона, як сторож.

   Якось питаю маму:

          - Скільки літ тополі? Хто її посадив?

          - Не знаю, - відповідає мама. – Скільки й пам’ятаю, стоїть тополя край дороги. Завжди однакова.

   Питаю старого – престарого дідуся:

          - Скажіть, будь ласка, скільки літ тополі? Хто її посадив?

          - Не пам’ятаю, - відповів дідусь. – Завжди стоїть край дороги. Скільки й знаю – росте собі й росте. Люди приходять й відходять, а тополя завжди росте.

   Може, це й не тополя, а легенда? Може, дерево це вічне ? може, вона народилася тоді, коли й наша Україна? Коли так, то вона – вічна, бо Україна наша – вічна.

Василь Сухомлинський

Калина

1. Кущова вологолюбна рослина родини жимолостевих, що має білі квіти й червоні гіркі ягоди. Ягоди калини вживаються в їжу, мають цілющі властивості.
2. Слово – корінне українське. Вживається в художньому, розмовно-побутовому , науковому стилях.
3. Спільнокореневі слова: калиновий, калинка, калинонька, калинник, калинівка.

4.  Загадки:

У вікні зеленолистім,                                   За хатиною в садочку

у червоному намисті                                    У зеленому віночку

видивляється у воду                         Та в червоних намистах

на свою хорошу вроду. ( Калина)               Стала, наче молода

.                                              збігаються всі діти,

Щоб на неї поглядіти:

За намисто – кожен смик!

Та й укине на язик.

Зветься ж ця рослина –

Червона ….. ( Калина)

Поетичні рядки

                   ***                                                           ***

Тече вода з-під явора                                       Зацвіла в долині

Яром на долину,                                              Червона калина,

Пишається над водою                                      Ніби засміялась

Червона калина.                                               Дівчина – дитина.

                 (Т.Шевченко)                                                (Т.Шевченко)

                  ***                                                          ***

У червоному намисті                                       Калина квітчалась

Коло річки в зелен- листі                                Квітковим віночком,

Розпишалася калина,                                       Світланка й Оленка

А із нею й тополина.                                        Ходили садочком.

Їде візник, тихо стане,                                                          (Г.Гранич)

На калину ніжно гляне,                                             ***

А в уяві щось постане.                                  Лісове невтомне птаство

               ( В.Скомаровський)                         Буде нишпорити часто

                    ***                                                Взимку серед віт

На узліссі тиша, спокій,                                 І примерзлу горобину,                            

Спіє терен чорноокий.                                     Зарум’янену шипшину,

Пломеніє глід,                                                  Глід, і терен, і калину

Тьмяно жевріє шипшина,                                 Знайде на обід.

Червоніє горобина,                                                        (В.Скомаровський)

І пишається калина,

Наче маків цвіт.                                                        ***

              (В.Скомаровський)                            Ой у лузі калина

                 ***                                                   Там дівчина ходила

Серед поля, край села,                                    Цвіт калини ламала

Калинонька зацвіла.                                       Та в пучечки в’язала.

Ніби дівчина в віночку,                                             ( укр. народна пісня)

У вишиваній сорочці,

Русу косу заплела.                                                   

                      ( Л.Біда)                                           Калинонька

           ***                                                        Ось калина над рікою

Червонясте, променисте,                                Віти стелить по воді.

Розцвітає, як вогні.                                           Хто це щедрою рукою

Дай хоч трішечки намиста,                             Їх намистечко надів?

Калинонько, і мені.

                       ( Марія Познанська)

Порівняння:

Пишна та красива, як кетяги калини

Убралася в біле, як калина

Червоні щоки мов кетяги калини

 Молода дівчина така гарна, як калина в білий цвіт

 Стоїть у дворі дівонька, як червона калина.

Цікаво знати:

     З давніх-давен калина коло хати – найперша й найвизначніша ознака оселі українця, символ рідної землі, батьківської хати, невмирущості роду людського. Тому-то коло хати садять калину, щоб не переводився рід.

     Калина – символ любові, дівочої краси, материнської ласки, ніжності, нерозділеного кохання, нещасливої долі заміжньої жінки, пам’яті, зв’язку поколінь, боротьби за національне відродження.

     Край вулиці стоїть самотня хата в батьківському саду. Навіки вже одійшли господарі оселі, але їхня пам'ять живе тут: дерева, плекані татовими руками, і калина, випещена маминою любов’ю. сиджу на призьбі, гортаю в пам’яті сторінки спогадів. Дві сусідки, йдучи дорогою, зупиняються біля обійстя. « Бач, Насте, - чую голос тітки Сані, - як уродила нині Мотрина калина». – « Атож! – відгукнулася Настя. – Вона ж її пестила, мов рідну дитину…»

   Не було, здається, в селі хати, біля якої не кущувала б калина. Як забіліють квіти, дівчата ними коси прикрашали. А вже коли кетяги достигали, їх вішали попід стріхою. Йдеш, бувало, селом, а хати, неначе в коралях, червоніють густими намистинами до пізніх заморозків.

   Очевидно, не було в народній медицині помітніших ліків від застуди, ніж калиновий чай. Свіжі ягоди з медом та водою вживали при кашлі, серцевих захворюваннях, для регулювання травлення, тиску крові.

   А як потрібна була калина в обрядах, особливо у весільному. Коли випікали коровай, неодмінно прикрашали його калиною.

   Майже в усіх народів є улюблені рослини – символи. У канадців – клен, у росіян – берізка, а в нас – верба й калина. Правду каже прислів’я : « Без верби й калини нема України».

   З давніх-давен наш народ оспівував калину в піснях. Хто не знає відомої козацької пісні « Червона калина», де калина символізує дух боротьби за національну незалежність.

Гей у лузі червона калина,

Гей, гей, засмутилася…

А ми ж тую червону калину,

Гей, гей, та піднімемо.

А ми ж свою славну Україну,

Гей, гей, та розвеселимо..

   Чи ж не тому так дбайливо охороняли й доглядали в народі калину? Наруга над нею вкривала людину ганьбою. Дітям, аби ті не ламали цвіту, казали: « Не ламайте калину, бо накличете мороз». Справді, калина цвіте насамкінець весни, коли вже відходять заморозки.

Барвінок

1. Багаторічна трав’яниста рослина з в’юнким стеблом і рясними блакитними квітами. Барвінок     стелиться по землі утворюючи зелено-синій килим.

2. Вживається в науковому, художньому, розмовно-побутовому стилях.

 3. Спорідненні слова: барвінок, барвіночок, барвінчастий.

4.  Поетичні рядки:

Барвінок                                                                                                        ***

Гуляв травень по долині –                                   Барвінок цвів і зеленів,

Розгубив барвінки сині.                                        Слався, розтилався;

Кожна квітка барвіночку                                    Та недосвіт перед світом

Там шукала стежиночку.                                     В садочок укрався.

Там Світланку синьооку                                     Потоптав веселі квіти,

Я зустрів біля потоку.                                          Побив... Поморозив...

Вона квітам щось казала                                     Шкода  того барвіночка

І в пучечок пов’язала.                                          Й недосвіта шкода!

Там гуляє травень з нею                                                       ( Т.Шевченко)

Барвінковою землею.

                           ( М. Сингаївський)                                   ***

                                                  Встала весна, чорну землю

      Коли нам весело буває                                  Сонну розбудила,

Коли нам весело буває?                                  Уквітчала її рястом,

Як пташка в гаї заспіває,                                  Барвінком укрила.

Коли барвінком чи розмаєш                            І на полі жайворонок,

Себе весною заквітчаєш.                                   Соловейко в гаї

Коли ми деревце пригоже                                  Землю, убрану весною,

Посадим, гарно обкопаєм,                                  Вранці зустрічають.

Коли ми зробим щось хороше,                                            ( Т. Шевченко)

Тоді нам весело буває.

                                       ( Г.Гриненко)           

                                                                              

***                                                                        Барвінок

Розвивайся, звеселяйся,                          А я хлопець Барвінок -

Моя рідна мова,                                       Між квіток - українок

У барвінки зодягайся,                             Буду листом хрещатим

Моє щире слово.                                      Рідну землю квітчати.

Що на все життя з тобою                             ( Богдан Чепурко)

Ми запам’ятали,

Як з колиски дорогої

Мовоньку кохали.

                       ( Любов Забашта)

Загадки:

Цвіте синьо : лист зелений                         Блакитні квіти, як джерельця,

Квітник прикрашає                         А кожна по п’ять пелюсток

 Хоч  мороз  усе побив –                 Розлогі  хрещаті стебельця

 Його не займає          ( Барвінок)   Відразу з кількох гілочок.

                                        І взимку він теж зеленіє

                                                    Народ його любить завжди

                                        От хто ж відгадати воліє,

                                        Ключ загадки скраю знайди.

Скоромовки:

Барвінок бадьоро                             У садочку барвінок,

На бджілку киває,                            На барвінку втінок.

Бджілка роботу не забуває.             Заберемо втінок,

  ( В. Ладиженець)         Вирвимо барвінок.

 Народні порівняння:

В’ється, як барвінок

Зелена, як барвінок

Хрещатий барвінок

             Барвінок оспіваний у багатьох піснях нашого народу й у віршах багатьох поетів. Він супроводив наших з вами предків від колиски і до могили. У барвінку купали немовлят, щоб вони росли здоровими і красивими. Барвінкові вінки носили дівчата, адже він ріс біля кожної криниці і завжди був до послуг людини. Барвінок садили на могилах – на знак вічної пам’яті про померлих.

             І хоч як довго росте він в Україні, і хоч як ми до нього звикли, а все ж він – чужинець. І назва в нього чужинська. Сьогодні є це слово і в нас , і в білорусів, і в росіян, і в чехів, а все воно не слов’янське. У латинській мові рослина звалася вінка, первінка, а корінь цього слова означав « обв’язувати», «обвивати». З первінка слов’яни зробили барвінок, а квітку взяли собі.

            Про лікувальну силу барвінку знали ще в Стародавньому Римі. У часи середньовіччя люди приписували барвінку надприродню силу. Вони вважали, що барвінок може захистити людину, яка має його при собі, від усього злого. Тому часто барвінок вивішували над дверима; його ніколи не викидали на смітник, а лише в річку чи ставок, щоб не загинув від спраги.

            Ми цінуємо барвінок за його « лікарську допомогу»: з нього виготовляють ліки від тяжких хвороб. Але не менш ми цінуємо його за витончену красу.

            А ви навесні візьміть одну гілочку барвінку – щоб була квітка і кілька листочків – і роздивіться цю гілочку уважно. Вона прекрасна – наче намальована геніальним художником. Листочки тверді, темні, блискучі, а квіти м’які, світлі, кольору весняного неба. Подумайте тільки: ним милувалися вже тисячі років тому!    

НАЗВИ СТРАВ, НАПОЇВ

Хліб

1. а) Харчовий продукт, що випікається з борошна.

     б) Хліб – зерно, з якого виготовляється борошно

     в) Хліба – зернові культури

2. Слово вживається у розмовно-побутовому, науковому, публіцистичному, художньому стилях.

3. Переносне значення:

     Батьків хліб не навчить (у значенні їжа, харчі)

     Пішов на свої хліба (у значенні – заробіток)

     Синоніми: хліб, хлібина, насушник, паляниця, бухан, буханець, калач, коровай, ячник, книш.

     Хліби – пашня, перепічка

     Споріднені слова: хліб, хлібний, хлібина, хлібець, хлібчик, хлібороб.

4. Фразеологізми:

Великий хліб. (високий урожай зернових)

Відбивати хліб. (позбавити кого-небудь заробітку)

Дати хліб у руки. (допомогти здобути освіту, дати роботу)

Ділити хліб і сіль. (спільно харчуватися)

Добувати на хліб. (заробляти на життя)

Жити та хліб жувати. (вести нормально забезпечений спосіб життя)

Їсти чужий хліб. (жити на чиємусь утриманні)

Легкі хліба. (засоби для існування без великих, особливих зусиль)

Хліб насущний. (засоби, необхідні для прожитку)

Переводити хліб. (не давати ніякої користі)

Прислів’я, приказки

Хліб – усьому голова.

Земля – матінка, а хліб – батько.

Коли хліб на возі – не буде біди в дорозі.

Паляниця – хлібові сестриця.

І хліб пекти і по телята йти.

Голодній кумі хліб на умі.

Лежачого хліба ніде немає.

Добрий хліб, коли нема калача.

Хліб та вода – бідного їда.

Хліб – батько, вода – мати

Лісу – хоч бійся, води – хоч мийся, а хліба – хоч поач.

Літом сякий-такий бур’янець, а зимою хліба буханець.

З’ївши калач, знову берися до хліба.

На чужій землі не доробиш хліба.

Без хліба половина обіда.

Не спиться – хліб сниться.

Нема хліба – їж пироги.

Дурне й сало без хліба.

Добре лежать на печі, як є в хаті калачі.

Заробив води до хліба.

Хлібом кормлять, а стеблом очі колять.

Глибше орати – більше хліба мати.

Де оре сошка, там хліба трошки.

На чорній землі білий хліб родить.

Не учи вченого їсти хліба печеного.

Хліб такий, що кіт за шкурку би сховався.

Такий хліб удався – закалець на палець.

Як проголодаєшся, то хліба дістати догадаєшся.

Говорить так, як три дні хліба не їв.

Нехай книш, аби не паляниця.

Хоч пироги пісні, так слова масні.

Я такий, як хліб м’який.

На гарячку слаба, а без пам’яті хліб їм.

Аби зуби, а хліб буде.

Загадки:

Хата мною багата                             Хвалить його кожен,

Людям брат я і друг                          Любить його кожен

І коли вже я в хаті –                          І дня ми прожити

Буде й пісня навкруг!                       Без нього не можем

Б’ють мене ціпами,                           У хлів іде без шкіри,

Ріжуть мене ножами;            а виходить із шкірою

За те мене отак гублять,                                          (хліб, піч)

Бо всі мене дуже люблять.

Поетичні рядки

Хліб

Хліб тобі не зайчик носить:

Брат мій сіє, тато косить.

Хліборобом хочу стати,

Як мій братик, як мій тато.

Прибіжить із лісу зайчик –

Сам подам йому окрайчик.

                                   Варвара Гринько.

            Смачний хлібець

Петрик, Павлик і Ганнуся

До лісу ходили.

Грибів кошик назбирали,

Ноги натомили.

Посідали спочивати

Та й хлібець виймають,

Ножем крають на три скибки,

Сіллю посипають.

Дивно стало Петрусеві,

Що в житті нічого

Він іще не їв ніколи

Такого смачного.

- Нащо, - каже він по хвилі, -

Матусі варити.

Чи ж не краще так щоднини

Смачно хліб солити?

                        Іванна Блажкевич

* * **

Пахне хліб, як тепло пахне хліб!

Любов’ю трударів і радістю земною,

І сонцем, що всміхається весною,

І щастям наших неповторних дій –

Духмяно пахне хліб!

                        Платон Воронько

Борщ

1. Рідка страва, що вариться з посічених буряків, кпусти, картоплі. Зелений борщ – з щавлю, лободи, шпинату.

2. Слово вживається у розмовно-побутовому, художньому, публіцистичному, науковому мовних стилях.

3. Споріднені слова: борщ, борщик, борщовий, борщівник, борщевий.

4. Фразеологізми:

Вигадувати так, що і в борщ не кришать. (плести нісенітниці)

Не давати плювати у борщ. (не допускати кривди)

Плювати в борщ. (кривдити кого-небудь)

Прислів’я та приказки:

Наш піддячий любить борщ гарячий, а як голодний – їсть холодний.

Поволі, хлопчику, - раз хліба, два рази борщику.

Добрий борщик та малий горщик.

Що до чого, а борщ до хліба.

Їж борщ з грибами і держи язик за зубами.

Набрав, як борщу на шило.

Попав, як курка в борщ.

Хвалений борщ надвір виливають.

Варися, борщ, а я побіжу москаля побачу.

Вона знає, що у нас і в борщі кипить!

За полушку ні в борщ, ні в юшку.

Сип борщ, клади кашу, подай пить.

Тринди-ринди, з маком борщ

Закличка:

Іди, іди дощику

Зварю тобі борщику

У новому горщику

Тобі каша, мені борщ,

Щоб ще кращий йшов дощ.

Скоромовка

Бабин біб розцвів у дощ –

Буде бабі біб у борщ.

Поетичні рядки:

            Смачний борщ

- Зустрічайте нас, дубки,

Відхиляйте віти.

Ось до лісу по грибки

Йдуть веселі діти.

Вчора випав теплий дощ,

Виросли опеньки.

Ми з грибами зварим борщ,

Ще й який смачненький!

                        Н.Забіла

Каша

1. Страва з крупів, зварена на воді або молоці.

2. Слово вживається у розмовно-побутовому, художньому, науковому мовних стилях.

3. Переносне значення:

     Каша – багна, снігу – напіврідка суміш, що своїм виглядом нагадує цю страву.

     Синоніми: крупник, лагода, кутя, кваша.

     Споріднені слова: каша, кашка, кашечка, кашник, кашовар, кашоварити, кашувати, кашоподібний.

4. Фразеологізми:

Березова каша. (різка, якою карають)

Заварилася каша. (почалася клопітка неприємна справа)

Каша скисла. (не вдалося успішно здійснити свої наміри, задуми)

Прислів’я та приказки

Каші маслом не зіпсуєш.

Хліб та каша – їда наша.

Не хвали кашу, коли просо не посіяне.

Хотів би каші з’їсти, та не знайде де сісти.

Лихо наше – ячна каша: зїв би і такої та нема ніякої.

З пшона й дурень каші наварить.

Давайте круту кашу варить бо рідкої ні з чого.

Густенька каша та не наша, а наш куліш – як хочеш, так і їж.

Густа каша дітей не розгонить.

Каша-наша, батьків борщ.

Голодна кума, як нема пшона.

Гречана каша сама себе хвалить.

З дурнем каші не звариш.

Мусій, гречку сій, як хочеш кашу їсти.

Це ті пани, що в самоварі кашу варять.

В гурті і каша їсться.

І каші не хочу, і по воду не піду.

Народна дитячі пісня

Сорока-ворона

На припічку сиділа

Діткам кашку варила

Ополоником мішала

Діток годувала.

Квас

1. Кислуватий напій, який готується із житнього хліба або житнього борошна з солодом.

     Напій із фруктів, ягід або меду.

     Кислий напій із буряків, який вживається до борщу – квасець.

2. Вживається у розмовно-побутовому, художньому, науковому, офіційно-діловому стилях укр. мови.

3. Споріднені слова: квас, квасок, квасець, квасиво, квасити, кваситися, квасіння, квасний, квасник, квасниця, квасовар, квасоварний, квашений, квашенина, кваша.

4. Фразеологізми

Часом з квасом, а порою з водою. (буває добре, буває погано)

Квасити губи. (виявляти незадоволення)

Губи квасніють. (хтось виявляє незадоволення)

Лічилка (використовується для проведення гри)

На чому стоїш?

На камені.

Що п’єш?

Квас.

Ану, злови нас!

Прислів’я та приказки:

Знайте нас: ми кислиці, з нас і квас!

Є квас та не для вас!

Часом з квасом, а порою з бідою.

Молоко

1. 1) Біла рідина, що виділяється молочними залозами жінок, самиць ссавців для вигодовування дітей, малят.

     2) Молоко (продукт харчування) одержуване від сільськогосподарських тварин: корови, кози.

     3) вівсяне молоко – білуватий сік з деяких рослин.

2. Вживається в усіх стилях української літературної мови.

3. Споріднені слова: Молоко, молочко, молочар, молочарня, молочарство, молочний молочник, молочниця, молочно кислий, молоковіддача, молоковіз, молокомір.

4. Фразеологізми:

Аж молоко кисне. (Люто, дуже сердито)

З молоком матері. ( З раннього дитинства)

Кров з молоком. ( Про здорову, з рум’янцем людину)

З молоком на губах. (Недосвідчений, молодий)

Братися молоком. (Сивіти)

Попасти в молоко. (Мимо цілі (про стрільбу))

Смішинки

Я цьому дивуюся щоденно, –

Татові дізнавсь малий Славко.

– Чом корова їсть траву зелену,

А дає нам біле молоко?

Прислів’я та приказки:

 У корови молоко на язиці.

Хто опарився на молоці і на воду дме.

Є в глечику молоко та шия коротка.

Від погляду молоко кисне.

Доця вельми спритна: доки дійде, молоко скисне.

Загадки: Маленьке озерце, а дна не видно. (молоко в чашці)

Поетичні рядки

У дзбаночку молочко, ох то штука ловка!

Як його покуштувати? Не влізе головка

Наша киця дуже мудра, способу добрала –

У дзбаночок цей вузенький хвостика вмочала.

Киця кухлик не звалила, зробила обачно.

Тепер хвостик витягає, облизує смачно!

                                   (із народного)

Гоп – гоп – гоп! Гу-гу-гу!

Вари кашку круту

Підливай молочка

Нагодуй козачка!

Гоп – гоп – гоп! гу-гу-гу!

                                   (із народного)

Сіль

1. Біла речовина з гострим характерним смаком, що являє собою кристали хлористого натрію, і вживається як приправа до страв, для консервування.

2. Слово праслов’янського походження, вживається в усіх стилях літературної мови.

3. Споріднені слова: сіль, солоний, солити, солонуватий, солений, посолити, соління, солильний, соледобування, солевар, солевоз, солетворний.

     Синоніми: кухонна (натрій хлорид), кримка (кримська сіль), ледянка (кам’яна, староуживане).

     Переносне значення: сіль землі – видатні представники якої-небудь суспільної групи.

     Солоне слівце – дотепні, але грубі слова, вислови.

4. Фразеологізми:

Пуд солі з’їсти. (прожити певнийКалендарно – тематичне планування українська мова 6 клас 2015/2016 н.р.  проміжок часу)

Водити хліб і сіль. (товаришувати, бути у дружніх стосунках)

Ділити хліб-сіль. (спільно харчуватися)

Сіль тобі в очі. (побажання лихого, злого)

Пропав, як сіль у воді. (безслідно зник)

Загадки:

У воді росте, кохається,                               У воді родиться,

Вкинь у воду – злякається.                           А води боїться.

Мене не їдять,                                               Білий камінь у воді тане.

І без мене не їдять.

Прислів’я та приказки:

Ні хліба, ні солі, і сам бурлак у неволі.